Максим Березовський

       Якщо спробуємо порівняти життєпис Максима Созонтовича Березовського із біографіями його колег-сучасників, українських композиторів XVIII ст., то неодмінно помітимо величезну кількість незрозумілих, заплутаних, напівлегендарних відомостей. Справді, документальних підтверджень багатьох подій у житті Максима Созонтовича немає та ми маємо дещо більше: нам у спадок залишилися часточки його великої душі – його музичні твори.
       І з цих сторінок партитури перед нами постає визначна постать в історії світової музики, талановитий український співак і скрипаль, геніальний композитор, один із стовпів православного хорового мистецтва – Максим Березовський. Та все ж таки, давайте вивчимо факти і легенди, пов’язані з Березовським, і спробуємо скласти невеликий життєпис цього славетного українця. Побутує думка, що Максим Созонтович народився 16 жовтня 1745 році у місті Глухові, – на це вказують старі енциклопедичні словники.
       Але, якщо зіставити основні події у біографії композитора, то його народження слід датувати швидше 1740-1741 роками. На той час у Глухові знаходилася єдина на широких просторах Російської імперії школа мистецтв, яка готувала професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співочої капели. Припускають, що у молодості Березовський навчався у Київській духовній семінарії (на це вперше вказує повість російського письменника XIX ст. Нестора Кукольника "Максим Созонтович Березовський"), а також мав відношення до домашньої капели Кирила Розумовського. Останній був великим шанувальником музики, меценатом і, за свідченням сучасників, усіляко підтримував своїх земляків при дворі.
       Першим документально підтвердженим фактом із біографії Березовського є зачислення його у середині XVIII ст. до капели князя Петра Федоровича (майбутнього імператора Петра ІІІ) із річною зарплатою у 150 рублів. Князь палко любив музику, і у своєму маєтку Оранієнбаум, який він отримав від тітки – імператриці Єлизавети, збудував "Оперний дім" та запрошував сюди популярних оперних співаків і композиторів з Італії. Саме в опері італійця Арайї "Олександр в Індії" вперше виконав тенорову партію молодий Максим Березовський. Також за його участю поставлена вистава Манфредіні "Упізнана Семіраміда". В обох постановках Березовський був не лише єдиним представником сильної статі, але і єдиним вітчизняним співаком. Після воцаріння імператор Петро ІІІ своїм указом зарахував Максима Березовського до співаків "Італійської кампанії" із річною зарплатою у 400 рублів. Восени 1763 року Максим Созонтович вирішив одружитися з донькою валторніста Придворного оркестру Фрідріха Юбершера Францисці. Але католицьке віросповідання нареченої стало суттєвою перешкодою для укладання шлюбу, тому дозвіл на одруження православному Березовському довелося просити у самої імператриці. Весілля справили 17 жовтня 1763 року. Із другої половини 60-х років XVIII ст. Максим Березовський – уже визнаний композитор, який користується неабиякою популярністю при імператорському дворі. З цього періоду до нас дійшов ряд схвальних відгуків авторитетних митців про творчість Березовського.
       Так, академік Якоб фон Штелін зазначає, що в Росії популярні хорові твори "украинских композиторов, прежде бывших церковными певцами. Среди последних выдвинулся ныне состоящий придворным камерным музыкантом Максим Березовский, обладающий выдающимся дарованием, вкусом и искусством в композиции церковных произведений изящного стиля. В последнем он настолько сведущ, что знает, как нужно счастливо сочетать огненную итальянскую мелодию с нежной греческой". У цей час Максим Созонтович написав один із найбільших своїх шедеврів, який, власне, і асоціюється з іменем композитора – хоровий концерт на псалом Давида "Не отвержи мене во время старости". Його характерною ознакою є витончена ладогармонійна фактура, чергування "мажорних" і "мінорних інтервалів", що асоціюються із українською пісенністю. Такий синтез українських мотивів, місцевого петербурзького обіходу та італійського концерту породив стиль, який став взірцем "катерининського" хорового концерту. Зазначимо також, що помітним твором цього періоду діяльності композитора стала написана ним Літургія, яка досить широко розповсюдилася на території Російської імперії у 1760-х роках. Невдовзі Максима Созонтовича підвищили до придворного капельмейстера, та, на жаль, він не встиг скористатися з переваг цієї посади – до влади у Росії прийшла імператриця Катерина ІІ, яка відзначалася нелюбов’ю до музики. Березовський розумів, що його становище при дворі стало надто хитким, і він вирішує спробувати щастя у Європі. 1765 року він приїхав до італійської Болоньї, де в той час процвітав один із найбільших європейських центрів музичної освіти – Філармонічна академія.
       Всі свої зусилля молодий український композитор спрямував, щоб отримати членство у Болоньській академії, адже на той час такий титул був надзвичайно почесним як для італійців, так і для іноземців. Після шести років навчання і здачі екзамену на звання академіка-композитора 15 травня 1771 року Максима Березовського прийняли до Болоньської академії. Дарування Березовського і його музичні успіхи сприяли його популярності в Італії. Багато академій цієї співучої країни обрали Максима Созонтовича своїм почесним членом, а вищезгадана Болонська викарбувала його ім’я золотими літерами на мармуровій дошці. Одразу ж після цієї події композитор вирушив із подорожжю Італією. В місті Ліворно у 1773 році з великим успіхом проходить прем’єра опери Березовського "Демофонт". Живучи в Італії, композитор сумував за батьківщиною, він посилав сюди свої найкращі твори. Всі вони відрізнялися простотою, доступністю і водночас витонченістю. Ці твори виконувалися у присутності Двору, що з тих пір зробило ім’я Березовського відомим усій Росії. Проте в Італії Максиму Созонтовичу катастрофічно не вистачало коштів... У гавані Ліворно у той час стояв російський флот під керуванням графа Олексія Орлова, брата фаворита імператриці Катерини ІІ Григорія Орлова. Орлов звернув увагу на обдарованого співвітчизника і часто замовляв йому музику. Гроші, які Березовський отримував від Орлова, були для нього єдиним засобом для існування. 1774 року, після дев’яти років перебування закордоном, Максим Березовський, сповнений прекрасних мрій і сподівань, повертається до Петербургу. Він сподівався, що блискучий талант композитора сприятиме його високому становищу у суспільстві. Але він глибоко помилився...
       В той час Петербург був переповнений масою бездарних улюбленців. Ці так звані "фаворити", однак, складали згуртовану кліку, що ставилася з ревністю і дріб’язковою підозрою до кожного істинного таланта та намагалася видалити чи знищити кожного, хто стане на їхньому шляху. Коли після приїзду Березовського його представляли як відомого артиста багатьом можновладцям, то знайшовся лише один князь Григорій Потьомкін, який звернув увагу на талановитого композитора. Князь пропонував призначити Максима Созонтовича директором майбутньої Музичної академії у Кременчуці. Однак, як це часто траплялося, Потьомкін забув не тільки про Березовського, але і про академію, проект якої так і не було втілено... Великий композитор був змушений піти до Придворної співочої капели без конкретної посади. Зневірившись отримати посаду або підвищення, які б відповідали його таланту і знанням, він впав у тяжкий відчай. Ображений, принижений, терплячи нестатки і всілякі невдачі, Березовський у березні 1777 року захворів на лихоманку, і в одному із припадків тяжкої хвороби він покінчив життя самогубством, перерізавши собі горло.
       Йому було лише за тридцять... Він помер у повній самотності й бідності, не було навіть коштів на поховання композитора, а його передчасна смерть не викликала жодного відгуку в музичному середовищі. Узагалі, цей період життя композитора майже не задокументовано. Зафіксовані лише його початок і кінець: бухгалтерські розрахунки за 1774 рік і ордер на виплату зарплати посмертно, на поховання композитора. До останніх років життя Березовського належать три концерти ("Господь воцарися", "В началех Ти, Господи", "Да воскреснет Бог"), які розкривають нові стилістичні грані його композиторського спадку. Хоча в них і відчувається вплив музичного класицизму, все ж таки домінуючим залишається поліфонічний стиль барокового хорового концерту. У цілому ж, характеризуючи творчість композитора Березовського, слід зазначити, що він разом із іншим відомим українським композитором Артемієм Веделем є представником нового напрямку в партесному співі.
       У своїх творах він прагнув до суворої відповідності музики і тексту, про що в той час багато італійських композиторів, які писали музику для Православної Церкви, зовсім і не думали, не турбуючись не лише про правильну вимову слів, але часто навіть зовсім не знаючи російської мови. Саме цією суворою відповідністю музики і тексту твори Березовського завоювали до себе зворушливе ставлення слухача. На жаль, нині значна частина творів великого Максима Березовського безповоротно загубилася, а ті, що збереглися, знаходяться у бібліотеках різних міст світу. Нещодавно музичні дослідники знайшли партитуру одинадцятої симфонії Березовського, і є вказівка на існування тринадцятої. Тож теперішнім дослідникам життя і творчості Максима Березовського є над чим працювати, щоб хоч після смерті віддати належну шану музичному генію з України.

Музичні колективи

Оркестри

Ансамблі

Персоналії

Фестивалі, конкурси