Петро Іванович Ніщинський (1832-1896)

       Творчість Петра Івановича Ніщинського відома широкому загалу любителів мистецтва на сам перед завдяки „Вечорницям”, вставній обрядовій її до найбільш популярного сценічного твору Тараса Шевченка „Назар Стодоля”, написаній 1875 року. В період, коли український театр під тиском царської цензури перебував під загрозою коли рядом царських указів (Емський, Валуєвський) було заборонено мистецька, освітня, видавнича діяльність українською мовою, поява „Вечорниць” стала не лише мистецького, але й громадського життя.
       Доля Петра Ніщинського склалась досить трагічно, це ще один „загублений талант” в нашій багато віковій мистецькій спадщині. Він, як і Ведель, Шевченко, Стус, через несприятливі обставини не зміг розкритись повну міру своїх можливостей.
       Він народився 21 вересня 1832 року у селі Наменці Київської губернії (сьогодні-Вінницька область) у родині убогого паламаря, який невдовзі помер (майбутньому композитору було на той час лише сім років, а його братові п’ять). Тоді мати, щоби вивести хоч якось дітей „в люди”, вона спродала все і подалась до Києва, влаштувавшись прачкою та прибиральницею. Та синів своїх все ж віддала у Києво-Софіївське духовне училище. Петро виявився напрочуд обдарованим і вже після декількох років отримав таку характеристику учителів: „Поведінки вельми скромної, здібностей відмінних, старанності зразкової, успіхів прегарних”. Крім того, наділений прекрасним голосом, він майже одразу почав співати в училищному, а потім і у великому семінарському хорі.
       На розумного хлопчика з прекрасним голосом звернув увагу ієромона Антонін собі його за служку. Коли ж у 1850 році він отримав призначення Син аноду настоятелем польської церкви в Афінах, то взяв з собою вісімнадцятирічного Петра. Так Ніщинський опинився у Греції, а потім по посольських обов’язках Антоніна, побував і в Італії. У 1852 Ніщинський вступає на богословський факультет Афінського університету проте не менше, аніж богослов’ям, захоплювався поезією та музикою, навіть вчився грати на фортепіано. Завершення навчання відзначилося написанням магістерської праці та незворотнім рішенням: Ніщинський вирішив обрати не духовну, а педагогічну кар’єру, не зважаючи на умовляння Антоніна, на той час вже архмадрида.
       У1857 році молодий вчений повертається у Петербург та отримує місце викладача грецької мови у духовній семінарії . саме тут, як не дивно, зростає інтерес Ніщинського до української культури; спілкування з відомими суспільними діячами, вченими, загальне захоплення поезією Шевченка не могли вплинути на його духовне формуванням. Незабутнє враження справили на нього лекції професора М. Костомарова, першого українського історика. Проте перебування в Петербурзі виявилось над складним матеріально; на скромну платню вчителя Ніщинський не зміг утримувати цілу родину(ще в Афінах, він одружився), тож мусить повернутись до Афін. Про те і там йому судилось затриматись не на довго 1860 родина опиняється в Одесі.
       Одеський десятилітній період виявився і плідним, і водночас неймовірно важким для композитора. З одного боку він неміг знайти постійної роботи впродовж п’яти років, і перебивався випадковими заробітками, його сім’я жила у постійних злиднях, з другого ж, боку незважаючи на скрутні обставини, він надзвичайно активно працує як вчений-філолог(за спеціальністю грецька лінгвістика),0іяк український громадський діяч, і як музикант. Особливо важливою у його житті стала зустріч з актором і драматургом М.Кропивницьким, що на початку70-х років виступав в Одесі у Народному театрі. Саме для вистави Кропивницького „Невільник”(за Шевченком „Сліпий”)написав спочатку свій славно звісний хор „Закувала та сива зозуля”. Таким чином, ці ж роки стали і часом його перших композиторських спроб. Характерно що починає свою творчість з обробок народних пісень, особливо тяжіючи до героїчного фольклору. Одну з перших і кращих своїх творів – обробку пісні про Байду, Ніщинський присвятив Лисенку, а на далі деякі друковані твори підписував псевдонімом „Петро Байда”.
       Великі надії покладав на переїзд до Києва у якості викладача грецької та латинської мови, тим більше що такі можливості виникали раз у раз. Проте нехіть і упередженість чиновників до педогогів-українців за походженням, призвела до того, що Ніщинський остаточно відмовився від отримання державної праці не лише в Києві, а й в Одесі. У відчаї він змушений покинути Одесу і переїхати до маленького провінційного містечка Анальєв неподалік Єлизаветграду, де йому вдалося отримати місце викладача державної жіночої гімназії з відносно непоганою платнею. У цій провінції приваблювала також перспектива співпраці з театром корифеїв, що розташувався в Єлизаветграді (адже неподалік розміщувався хутір „Надія”, де була їх рідна оселя). В Анальєві були написані кращі твори композитора – солоспіви „Порада”, „Нудьга”, тут же в перше будуть виставленні „Вечорниці” вставна дія до драми „Назар Стодоля” Т. Шевченка.
       В Анальєві пройшло сім років життя Ніщинського. Вони були надто нелегкими, адже після зловісного Емського указу занепадає українське культурне життя, припиняє життя Єлизаветградський театр, і єдина розрада, яка залишається – творчість та перекладницька діяльність. Ніщинський перший перекладає „Одісею” і ”Іліаду” Гомера та „Царя Едіта” Сократа на українську мову та „Слово о полку Ігоревім” на грецьку.
       У 1882 році повертається до Одеси де врешті отримує посаду викладача Другої Одеської гімназії. Це повернення з пів падає з певним послабленням в переслідуванні української мови, то ж Ніщинському вдається опублікувати свою „Антігону”. Переклад дуже радо сприйняли українці особливо на Галичині. У 1884 році він відвідує Західну Україну і був дуже здивований тим, що на одній з зустрічей йому подякували за цей геніальний переклад молодий селянин. Тут же він почув мелодію народної пісні, котру пізніше і записав і зробив обробку :”Панщина”.
       Талановитий педагог, перекладач і композитор, громадський діяч часто ставав „сіллю в оці„ недалеким і ворожим до всього українського царським чиновникам – керівникам освіти. Так сталося черговий раз: після перекладу усієї „Одісеї”(понад 12тис. строф.), його переводять на гіршу посаду вчителя давніх мов у недалекий Бердянськ. Травмований морально, та ще хворий, він тяжко переживає це приниження. Лише через два роки він може повернутись до Одеси і дожити там свої останні роки.
       Помер 4 березня 1896 року у селі Ворошилівка на Поділлі, де гостював у своєї дочки.
       Це великий український вчений, людина виняткової ерудиції і багато граних знань, перекладач з грецької мови, богослов, археолог, журналіст, педогог, письменник, композитор який майже без спеціальної освіти написав геніальні „Вечорниці” і інші цікаві твори.
       „Вечорниці” були створені під впливом від спілкування з „театром корифеїв” та відвідування субот – художніх вечорів родини Тобілевичів у Єлизаветграді де завжди лунала музика і народні пісні. Поставлена в Єлизаветграді у 1875 році п’єса „Назар Стодоля” Т. Шевченка. Вставленою музичною дією Ніщинським мала великий успіх. До якої входила нетільки музика, а поетичний текст „Вечорниць”.