Духові музичні інструменти в українській історії

       Музика супроводжує наше життя від народження. Відтак і музичні інструменти – хочемо ми того чи ні – входять у наше повсякденне життя. Тож про історію виникнення та поширення в Україні духових музичних інструментів читайте в статті Геннадія Григор'єва. Археологи стверджують, що перші духові інструменти виготовлялися з очерету, кістки або рогу тварини, морської мушлі, шкарлупи горіху, дерева тощо. Ці інструменти застосовувалися в повсякденному житті наших предків.
       Уже в ті часи існувало три різновиди духових інструментів, що відрізнялися засобами звукоутворення. Це свистячі (прототип і родоначальник флейти), ті, що зурнять або язичкові (прародич усіх дерев'яних духових інструментів, де звук утворюється за допомогою коливання повітряним струменем тростинки) і лійкоподібні, де звук витягається за допомогою вібрації губів, розташованих в мундштуці (пращури сучасних мідних духових інструментів).
       У побуті древніх слов'ян докиївського періоду (до IX століття) духові інструменти штроко використовувалися. Підтвердження цьому – унікальні експонати, виявлені при археологічних розкопках у басейні Дністра в селі Молоде Чернівецької області. У древніх відкладеннях, вік, котрих 18 тисяч років, український археолог із м. Львова А. Черниш знайшов прототип сучасної флейти. Це сорокасантиметрова кістка тварини, у якій зроблено три отвори для витягу звуків різноманітної висоти. На думку вчених, такі інструменти застосовувалися для принади дичини. При розкопках більш пізніх відкладень А. Черниш знайшов другий інструмент, на якому було вже чотири отвори, що свідчить про еволюцію даного музичного, що продовжується, інструмента.
       Якщо ми уважно роздивимося фрески північної вежі Софіївського собору в Києві, то виявимо деякі види духових музичних інструментів. Йдеться про зображення на стіні сцени княжого полювання, де знайшлося місце і для придворних музикантів. Один із інструментів, використовуваних для гри, нагадує поперечну флейту, два інших схожі на гобой. При археологічних розкопках неодноразово зустрічалися народні свистячі іграшки у вигляді фігурок тварин і птахів. Ці найпростіші древні інструменти також можна віднести до сімейства флейтових.
       У творах старожитності досить часто згадується про сопілки та жалійки. Перший інструмент відноситься до сімейства флейтових, другий – до древніх язичкових типу кларнет. У селі Молодове Кельменського району, на Буковині археологи знайшли унікальну пам'ятку культури – кістяну сопілку епохи палеоліту, тобто зроблену приблизно 20 тис. років тому. Довжина цієї сопілки 21 см., внутрішній діаметр 5 мм. Вона має чотири вертикальні отвори для зміни висоти звуку.
       При розкопці Чорної могили біля Чернігова знайдено ріг туру, який водився на цій території ще в Х ст. нашої ери. Як виявилося, це не просто ріг, а труба, на якій можна видобути лише один звук.
       До групи амбішурних або мундштукових інструментів відносяться роги та дерев'яні труби різних розмірів. Прикладом можуть служити гуцульські трембіти, які є вівчарськими трубами, які дійшли до нас із давніх часів. Найбільш ранні згадки про труби зустрічаються в описі облоги Києва печенігами в 960 році. Обложені городяни провістили про своє безвихідне становище воїнів воєводи Притича, що стояли на іншому березі Дніпра. Ті сіли у човни і засурмили в труби. До їхніх звуків приєдналися міські трубачі. Печеніги вирішили, що на поміч обложеним прийшов князь Святослав, і побігли від міста геть.
       Трубачам відвели велику роль у військових походах. От як описується похід на Болгарію Святослава «Повеле воем обрачитесь і пойде полк по полце бьюще в бубони, і в труби, і в сопіли»; «Сказання про Мамаєве побоїще» підтверджує, що перед битвою з татарами «начаша гласи трубні від обох країн зніматися».        Цікаво, що багато стародавніх музичних інструментів, для прикладу такі, як сопілки, сурми, фрілки, гуцульські труби, бубони і багато інших, збереглися й дійшли до наших днів без особливих змін.
       В українських Карпатах ще й тепер широко побутує довгий конусоподібний інструмент, виготовлений з дерева ріг, який носить назву трембіта. До речі, і нині цей старовинний український народний духовий музичний інструмент не втратив свого значення в українському музичному побуті. На трембіті повідомляють населення про надзвичайні події. Варто джодати, що на Волині використовувалась сурма – різновид трембіти, значно коротша й ширша, особливо у верхній частині. Звук сурми сильний і гугнявий. Сурми разом з іншими духовими та ударними інструментами входили до складу козацької полкової музики. Вони виготовлялись не лише з дерева, а й із металу, переважно міді.
       У козацькому війську також використовувались такі духові й ударні інструменти як волинка, тулумбаси (литаври), тарілки, бубни, барабани, сопілки.
       Тулумбас свого часу був невід'ємною частиною військового побуту козаків Запорізької Січі. Ним скликали раду козаків чи старшин, повідомляли про загрозу ворожого нападу, навіть, передавали накази кошу чи полку під час бою. Вирушаючи в похід, зв'язкові полкові брали з собою тулумбаси (литаври), прив'язуючи їх до сідла. У статті «Запорожські вибори і порядки половини ХVІІІ століття» говорилося, що «заради найбільшого зібрання козаків, довбиш (так називали литавристів у Запорізькій Січі) або литавризик, бив на литаврах,«до чого ще багато з'їхалось, так що багатьом не тільки що чути, а й бачити можна було». Далі в тій же статті написано: «Взяв із церкви литаври (котрі тому покладені були, щоб своєвольники, б'ючи, тривоги не вчинили), замість палок киями били збір». Усе це свідчить про те велике значення литавр, яке вони мали в житті Війська Запорозького.
       Тулумбаси були різних розмірів. У найбільші з них били одночасно вісім чоловік. Їх називали ще набором і тримали лише в Запорізькій Січі. Є свідчення, що гучні, як гарматні постріли, поодинокі звуки набату разом із гулом тулумбасів та пронизливою тріскотнею бубнів сіяли паніку серед ворожого війська.
       Барабан, як і литаври, спочатку був суто військовим інструментом. У Війську Запорізькому застосовувався не лише як засіб зв'язку, а й при виконанні окремих бойових завдань. Так, до нас дійшов переказ, що Богдан Хмельницький в боях із ворожим військом застосовував так звані вітряні барабани, звук яких добувався барабанними колотушками, що приводилися в рух силою вітру. Тучний шум численних барабанів наганяв на ворога страх. Із часом барабан увійшов до складу військових духових оркестрів, де й зберігся до наших днів.
       У вітчизняній літературі про тарілки говориться дуже мало. Нам відомо тільки що серед зображених на вежах Софійського собору (перша половина XI століття) серед музикантів, скоморохів один із них грає на тарілках. Зображення виконавця на тарілках бачимо також на мініатюрі в київському псалтирі 1397 р.: серед танцюючих перед царем Саулом є два музиканти, один з яких грає на тарілках. Витиснуті з інструментальних ансамблів скоморохів і народного музичного побуту тарілки знайшли притулок у військових духових оркестрів, зокрема, у полковій музиці Війська Запорізького. Нині ж тарілки входять до складу всіх військових та інших духових оркестрів.