Я. С. Степовий (1883—1921 pp.)

       Яків Степанович Степовий (справжнє прізвище Якименко) народився 8 жовтня 1883 р. в місті Харкові. Родина Якименків відзначалась великою музикальністю. Батько Якова працював у церковному хорі, старший брат — Федір Якименко — навчався співу у Петербурзькій придворній капелі і згодом став відомим українським композитором. Захоплювався співами та музикою і маленький Яків. Це й вирішило долю майбутнього композитора. У 1895 р. він також був прийнятий до Петербурзької придворної капели. За час перебування в капелі (1-895—1902 pp.) Степовий оволодів професією диригента, навчився грати на фортепіано, кларнеті; в той же час мріє продовжувати навчання в консерваторії.
       Вступ до Петербурзької консерваторії (1902 р.) відкриває нову сторінку в житті молодого музиканта. Видатні діячі російської музичної культури М. Римський-ІКорсаков, А. Лядов, у яких проходив курс навчання Степовий, прищеплювали йому інтерес і повагу до народнопісенної творчості, сприяли виявленню яскравої художньої індивідуальності майбутнього композитора. Велику роль у формуванні світогляду і творчого методу Степового відіграли буряні часи революції 1905—1907 років. Одна з перших творчих спроб Степового-композитора — цикл пісень і романсів «Барвінки» — свідчить, що молодий митець стояв на прогресивних, демократичних позиціях. Більша частина солоспівів написана на слова Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка. Музична мова композитора відзначається наспівністю, простотою і доступністю засобів художньої виразності, тісним зв'язком з народною піснею, оптимізмом життєсприймання, щирістю в передачі почуттів і настроїв. Перебуваючи в консерваторії, Степовий пише також ряд фортепіанних мініатюр, в яких видний вплив його вчителя — композитора А. Лядова.
       У 1909 р. Степовий закінчує консерваторію і починає працювати викладачем співів у початкових школах. У той же час він удосконалює набуті знання, співробітничає в газетах та журналах, займається творчою роботою. З'являється ряд його фортепіанних композицій: соната ре-мажор, фантазія, два рондо, збірка п'єс «Перші думки несмілого музиканта», «Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка». На цей же час припадають виступи Степового як піаніста в авторських концертах, що відбулись у Москві (1911 р.) і Петербурзі (1912 p.).
       З початком першої світової війни Степового мобілізують до армії і призначають писарем санітарного поїзда. Майже протягом трьох років йому доводиться нести важкий тягар солдатчини. Лише в травні 1917 р. композиторові вдалося звільнитись від осоружної служби в царській армії. Він приїздить у Київ і цілком присвячує себе творчій і педагогічній роботі: викладає в консерваторії музично-теоретичні дисципліни, складає підручник елементарної теорії музики.
       З перших днів встановлення Радянської влади Степовий віддає всі свої сили боротьбі за розвиток молодої української радянської музичної культури. Його прізвище серед членів Всеукраїнського музичного комітету. Він завідує музичною частиною Українського музично-драматичного театру, працює художнім керівником Державного вокального ансамблю, організує струнний квартет, з групою артистів оперного театру виїздить на периферію для пропаганди української музики.
       Напружено працюючи на громадській, педагогічній і виконавській роботі, Степовий знаходить час і для творчості. Він написав тоді дві сюїти для симфонічного оркестру на українські народні теми, оркестрував власний романс «Степ» та оперу «Ноктюрн» М. Лисенка, упорядкував музику до драми «Невольник» М. Кропивницького за Т. Шевченком, почав писати оперу на цей сюжет, обробив багато революційних пісень, створив ряд вокальних та інструментальних ансамблів.
       Після чергової концертної подорожі Степовий несподівано захворів на тиф. Організм, підірваний напруженою роботою, не зміг подолати невблаганну смерть і 4 листопада 1921 р. Степового не стало. Помер він у розквіті сил, не встигши здійснити ряд творчих задумів.

ТВОРЧІСТЬ Я. С. СТЕПОВОГО

       Степовий вписав нову сторінку в історію української музики передусім як композитор-мініатюрист, автор творів малих форм: пісень, романсів, хорів, невеликих інструментальних п'єс та ансамблів. За своєю лаконічністю і філігранною відточеністю романси і пісні Степового можна поставити нарівні з кращими творами даного жанру вітчизняної музики. Вже у вокальному циклі «Барвінки» — одному з перших творів композитора — яскраво виступають всі характерні риси його індивідуального обличчя: мелодійність, чіткість форми, зв'язок з народнопісенними інтонаціями, виразний національний колорит, безпосередність емоцій.
       Тематика циклу дуже різноманітна. Тут і соціальне загострені романси «Із-за гаю сонце сходить», «Три шляхи» (слова Т. Шевченка), «Досить невільная думка мовчала» (слова Л. Українки), «Степ» (слова М. Чернявського), тут і грайливо жартівлива пісня «Утоптала стежечку» (слова Т. Шевченка), ї романс, сповнений тонкого ліричного відчуття,— «Розвійтеся з вітром» (слова І. Франка). Залежно від образного змісту текстів композитор знаходить відповідні засоби музичної виразності. Так, наприклад, в солоспіві «Степ» для зображення картини пробудженого степу, що символізує визрівання революційної свідомості в народі, композиторові служать поступінні ходи октавами в басі, виразні, світлі гармонії та чіткий маршовий ритм:
       Важка доля дівчини, зганьбленої паном, в солоспіві «Із-за гаю сонце сходить» відтворюється елегійною, суворо-стриманой мелодією. Епізод появи пана з хортами, що Іде на полювання, малюється композитором напружено-драматичними музичними фарбами. Безчесний вчинок викликає гнів І обурення, що яскраво передається в музиці. Цікаве також імітування в супроводі фанфароподібних сигналів, що підсилює емоційне звучання образу:
       Сповнений революційного пафосу вірш Л. Українки «Досить невільная думка мовчала» знаходить переконливе і яскраве відтворення в романсі під цією ж назвою. Музика його хвилююча, піднесена, повна рішучості до боротьби за кращу доли народу. Щирим вболіванням за знедолене життя кріпаків звучить солоспів «Три шляхи» на слова Т. Шевченка. Мелодичний склад романса подекуди перегукується з мотивами українських народних дум (підвищений IV ступінь у мінорі, тріольні послідування в ритмі, арпеджовані акорди в супроводі): Окремі номери циклу розкривають світлі сторінки в житті народу, його невичерпний гумор, оптимізм, життєрадісність.
       До таких зразків слід віднести «Утоптала стежечку», «Ой стрічечка до стрічечки» на слова Шевченка. Так само як і поетичні тексти, музика цих романсів за своїм мелодичним і ритмічним складом дуже близька до жартівливих українських народних пісень. У роки запеклої боротьби між декадентським формалістичним і прогресивним мистецтвом творчість Я. Степового позначилась деякими ідейними хитаннями. Самозаглибленість, пасивність, розчарування, зневіра, що характеризують настрій композитора в ці роки, відбились на його творах: .«Пісні настрою» на слова О. Олеся (1908 р.), три романси на слова М. Рильського (1911 p.), деякі фортепіанні мініатюри, а також романс на слова К. Бальмонта «Спите, полумертвые увядшие цветы». В цих творах губиться зв'язок композитора з народнопісенними інтонаціями.
       Якісно новий етап в творчості Я. Степового починається з перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції. Композитор звертається до полум'яних публіцистичних віршів Л. Українки («Слово», «Гетьте, думи»), І. Франка («Земле моя», «Каменярі», «У долині село лежить»), а також до поезій С. Руданського («Чумак з мазницею», «Засідатель»), П. Тичини («Арфами, арфами»). Широка, урочиста, на великому диханні мелодія «Гетьте, думи» звучить як внутрішній голос художника, що знову знайшов віру в життя, віру в торжество світлого майбутнього, ради якого готовий «...на гору круту крем'яную... камінь важкий підіймать і, несучи вагу ту страшную,... пісню веселу співать»:
       Мужньої сили набуває мова композитора в солоспіві «Каменярі». Його вольові, енергійні інтонації та пунктирні чітко маршові ритми, навіяні мелодіями революційних пісень, відтворюють непереможні сили народу-борця, що переносить будь-які труднощі, змітає всі перешкоди на шляху до здійснення своїх мрій.
       Виявляючи своє ставлення до навколишнього життя, прагнучи відповісти творчістю на історичні події, викликані Великим Жовтнем, Степовий обробляє ряд революційних пісень і складає з них збірку, до якої увійшли: «Інтернаціонал», «Похоронний марш», «Сміло у ногу рушайте», «Дубинушка», «Вперед», «Червоний прапор», «Комуністична марсельеза», «Шалійте, шалійте», «Вічний революціонер» Значне місце в творчості Степового займають обробки українських народних пісень для голосу з фортепіано та для хору а-капела (5 десятків народних пісень для мішаного хору). Матеріалом для обробок служили композитору записи К. Квітки, П. Демуцького, О. Рубця, А. Конощенка. За своїми жанрами вони дуже різноманітні. Це ліричні пісні, чумацькі, козацькі, бурлацькі, обрядові, дитячі, гумористичні, танцювальні.
       Композитор тонко відчуває природу народної пісні, уміє поглибити потенціальні художні можливості, закладені в ній. Цікаве щодо цього застосовування композитором паралельної ладової змінності (тобто зіставлення паралельних мажорної і мінорної тональностей)—типового засобу виразності гумористичних і танцювальних народних мелодій (в обробках «Ой щит, щит», «Музика на весіллі»). Часто композитор використовує прийоми народного багатоголосся, збагачуючи мелодію варіантами основного наспіву. Форма обробок переважно куплетна, проте іноді застосовується і куплетно-варіаційна. Мелодичний рух відзначається плавністю голосоведения.
       Велику майстерність композитор виявляє в обробках народних пісень та оригінальних творах, написаних для дитячого хору («П'ять шкільних хорів», 3 випуски збірки пісень для дошкільного віку «Проліски», збірник «Кобзар» на слова Шевченка). Вони збагатили досить обмежений на той час дитячий репертуар, відіграли значну роль у справі музичного виховання молодого покоління. Любовно й поетично відтворює композитор образи дитячого світу, його психологію:
       Як уже згадувалось, поряд з солоспівами, хоровими творами та обробками народних пісень Я. Степовий написав також ряд фортепіанних композицій. Серед них: прелюд «Пам'яті Т. Г. Шевченка», соната ре-мажор, фантазія мі-мінор, два рондо, менует, «Пісня без слів» і ін. Фортепіанні твори Степового не відзначаються якимсь зовнішнім блиском, технічно нескладні. В них композитор більше співає, ніж грає. Філігранна відточеність, вишуканість гармонійної мови, задумливий, елегійний, іноді світлий, оптимістичний настрій, яскраво виражений український національний колорит — ось основні риси фортепіанного стилю композитора.
       Творчість Степового — перехідний етап в історії розвитку української музики. Вона підготувала грунт для діяльності радянських композиторів. У той же час у ній яскраво виступають традиції кращих представників російської і української класики. В історію української музики Степовий увійшов насамперед як автор малих форм: романсів, пісень, фортепіанних п'єс. У цій галузі Степовий досяг найбільшої досконалості, його майстерність у володінні простими, художньо правдивими засобами музичної виразності, взятими з скарбниці народнопісенної культури і професіональної музики, заслуговує на увагу і дальший розвиток радянськими композиторами.