Всеволод Петрович Задерацький

      Всеволод Петрович Задерацький увійшов у ряд видатних композиторів першої полови-ни ХХ сторіччя як провісник неоромантизму у вітчизняній музиці. Вихований на кращих традиціях західно-європейської та російської музичної культури своє самобутнє обдарування він поєднав з найновішими тенденціями композиторського мислення того часу.
      В.П.Задерцький народився 21 грудня 1891р. в м. Рівному на Волині в інтелігентній, високоосвіченій сім'ї українця та польської шляхтянки. Дитячі роки провів у Курську. Там закінчив гімназію. Професійну освіту здобув у Москві, одночасно навчаючись в університеті на юридичному факультеті та в консерваторії на композиторському (в класах Г. Пахульського, С. Танєєва та М. Іпполітова-Іванова), фортепіанному (в класі К. Кіппа) і диригентському (в класі А. Орлова) факультетах. В студентські роки багато концертував як піаніст, а також займався педагогічною діяльністю, зокрема був учителем музики престолонаслідника Алєксєя - сина останнього російського царя Ніколая Романова.
      У роки Першої світової війни Всеволод Задерацький був мобілізований в армію. Після піврічного вишколу у військовому училищі воєнної фортифікації його відправили на фронт. Воював у рядах царської, а пізніше Білої армії під командуванням Денікіна. Якраз ці факти біографії композитора послужили причиною його постійного переслідування та морального гноблення з боку совєтського режиму. Він був двічі безпідставно ув'язнений, в тому числі і в таборі системи "Гулаг". Також був знищений його весь творчий доробок початкового періоду. Йому заборонялося жити в столиці та у великих містах, а його композиторська творчість трактувалася як формалістична, а значить - ворожа духу радянського народу. Тому географія його проживання та праці досить обширна - Рязань, Москва, Ярославль, Магадан, Мерке (Казахстан), Краснодар, Житомир, Львів. І всюди він вражав яскравістю свого композиторського та піаністичного таланту, високим професіоналізмом, глибокою ерудицією, організаторським хистом, життєрадісною вдачею, відкритістю і щирістю у спілкуванні з людьми. Роки діяльності у Львівській дежавній консерваторії ім. Лисенка як викладача кафедри фортепіано - останні на його тернистому життєвому шляху, який обірвався 1 лютого 1953 року.
      Композиторська спадщина В.П. Задерацького багата і різноманітна за жанрами: опери, балет, оперета, музика до драматичних спектаклів, симфонії, твори для нетрадиційних складів оркестру, в тому числі і для дитячого, концерти для соліста і симфонічного оркестру, романси, пісні, твори для хору. Однак найбільш вагомий його доробок - це музика для фортепіано, понад 100 композицій. Серед них: 6 сонат, 24 прелюдії і фуги, 24 прелюдії, 2 сюїти, 2 рапсодії, 5 циклів, п'єси малої форми, дитяча музика включно з 2 концертами в супроводі оркестру, 14 транскрипцій.
      В 1948 р. Всеволод Петрович був запрошений на роботу до Львівської консерваторії ім. М. Лисенка на посаду викладача кафедри фортепіано. На той час його ім'я не тільки як композитора, але й як провідного педагога вже було відоме в Україні. Задерацький володів надзвичайно широким спектром музичних кваліфікацій. В його педагогічному арсеналі були такі дисципліни як історія музики, гармонія, аналіз форм, інструментознавство, методика, оперна підготовка, диригування, спеціальне фортепіано, камерний ансамбль, педагогічна та концертмейстерська практика.
      В консерваторії Задерацький почав працювати з вересня 1949 року. Йому було запропоновано читати курс історії піанізму та вести класи спеціального фортепіано і камерного ансамблю. За час роботи на кафедрі його клас по спеціальності закінчили Г. Мозер (згодом видатний діяч в системі управління культури та мистецтва Польщі), Р. Залужна (в майбутньому педагог Львівської музшколи-інтернату ім. С. Крушельницької). Випускниками класу камерного ансамблю стали О. Криштальський(нар. артист України, професор, завідуючий кафедри фортепіано),Е. Кобулей, Л. Приходькова-Тітович (в подальшому викладачі консерваторії), І. Ремешило та В. Третяк (майбутні концертмейстери філармонійного симфонічного оркестру). Серед його учнів були і Дз. Левицька Стернюк та О. Качева, які пізніше стали ведучими педагогами фортепіанної кафедри. Як викладач історії піанізму Всеволод Петрович здобув авторитет неперевершеного оратора.
      Його лекції, які здебільшого несли маловідому для львів'ян інформацію (зокрема про російську піаністичну школу), і були рясно ілюстровані в його виконанні, стали такими популярними, що слухали їх не тільки студенти, але й викладачі багатьох інших кафедр. Діяльність Задерацького у Львові була активною та плідною. Крім педагогічної роботи він багато компонував, а також як піаніст виступав з сольними концертами - у Львові, Дрогобичі, Коломиї. В його репертуарі були кращі взірці світової фортепіанної літератури, які він виконував з великою майстерністю та яскравою віртуозністю. Композиторський доробок Всеволода Петровича поповнився цілою низкою вокальних та хорових творів, фортепіанними транскрипціями, сюїтою для оркестру народних інструментів, симфонією та концертом для скрипки з оркестром, партитуру якого він вже не закінчив. Пережиті страждання у воєнний період та під час ув'язнень, а також постійні, розпочаті ще в 20-ті роки, обвинувачення централізованого столичного керівництва у формалізмі, що стало невід'ємним фоном життя композитора, підірвало його здоров'я. Похований В. П. Задерацький у Львові на Личаківському цвинтарі. �