Олександр Кудрицький: «Я вважаю, що життя своє не проживаю, а живу не даремно»
Він корінний львів’янин, а його інструменти мандрують по всій Україні. Життя навчило його улюбленій справі, і вже 35 років виготовляє електрогітари. Цьому прогресивний ретроград Олександр Кудрицький вирішив присвятити все життя.

       Усе почалось за Залізною завісою, що залишила Захід і розвиток рок-музики по інший її бік. Олександр Кудрицький мріяв про електрогітару, щоб якось долучитись до того забороненого процесу. Довелось зробити її самому, узявши в руки напилок і трохи терпіння. Якийсь час він працював як любитель, але згодом зрозумів, що у цьому його покликання. Освіту мав середню-технічну, але зовсім не музичну. Всього доводилось вчитись самому, шукати, пробувати: «Не було тоді, де подивитись, підглянути, отримати інформацію. Робив, помилявся, робив, помилявся – так з’явився досвід».
       Олександр робить електрогітари бас і соло, але здебільшого спеціалізується на бас-гітарах. Має навіть свою технологію. Та найприємніший для нього момент, коли нарешті можна насолодитись результатом. Як творець, завжди чекає на останні штрихи – натягнути останню струну і побачити плід своєї праці. Називає ці миті незрівнянним задоволенням. Та найголовніше для нього – відгуки музикантів!
       «Як ти до музики ставишся, на стільки вона є серйозною в твоєму розумінні», - каже Кудрицький. Він музику слухає завжди, але також її колекціонує. Платівки із музикою 60-70-х: «Rolling Stone», «Led Zeppelin», «Deep Purple», а також неодмінно «The Beatles». Не колекціонує для кількості, бо не слухає невдач інших, береже в пам’яті неповторність того чи іншого музиканта. Також сам працює добре та професійно.
       Олександр навчився ловити свої ідеї і втілювати їх в життя, часом навіть злегковаживши власним здоров’ям. Неодмінно вкладає у них часточку своєї душі, вдягнувши її в унікальну та неповторну, ексклюзивну форму. Каже: «Я намагаюсь докласти максимум зусиль, щоб гітара потрапила до професіонала, щоб інструмент знайшов свою людину». Бо гітара для Олександра як щастя, яке буває зовсім близько, але яке часом так складно знайти.
       Він досягнув професійного рівня і намагається працювати із професійними музикантами, у яких і сам не проти чогось навчитись. Вчиться на своїх помилках і цінує допомогу, керується гаслом: не помиляється той, хто нічого не робить. Коли починає роботу над черговим інструментом уявляє, як гітара повинна звучати. Проте, на моє запитання, чи впізнає автор свій інструмент за звуком, Олександр зізнався щиро, що закритими очима зробити це дуже важко. Звук, вийшовши із бас-гітари багаторазово видозмінюється чи підтримується різного роду пристроями. Кінцевий з них – динамік, окрім того є багато підсилювачів, різноманітних процесорів, які звук бас-гітари можуть перетворити навіть на спів канарки. Та попри те, коли майстер бачить, що хтось грає на гітарі із часточкою його душі, то відчуває глибокий захват і неймовірну насолоду: «Ти не просто зробив табуретку, на якій сидить тисяча людей, а ти зробив інструмент. Він приносить радість, переш за все, музиканту. Музикант приносить радість нам, слухачам: і мені, і іншим. Те, що я причетний до цього, вже приємно. Тому вважаю, що життя своє не проживаю, а живу не даремно».
       На гітарах із підписом «Kudritsky» грають «White», Всеволод Дячишин з «Плачу Єремії», Олег Джон Сук, Роман Чайка з «Мертвого півня», львівська «Ніагара», Rockfellers, Opium та багато інших. Гітари Олександра є також у колекції Віктора Павліка. Дехто приходить кілька разів, шукаючи нового звуку, інспірації. «Кожен інструмент, маючи своє звучання і стрій, - каже Олександр, - служить для абсолютно різний цілей. Бо людина добуває звук, який народжується у нього всередині. Гітара – це засіб показати цей звук, якщо, звісно ж, людина є професіоналом». Проте бувають і розчарування, коли майстер розуміє, що його інструмент потрапив не в ті руки. Адже ж від музикантів залежить голос гітари, тим більше, що вона унікальна та неповторна.

       На виготовлення одного інструмента може піти навіть півроку – море праці та часу. Тому майстрові прикро, коли недостойну конкуренцію складає «Made in China». «Професійна робота майстра завжди краща. Але це не усі розуміють, та не всі мають змогу купити інструмент ручної роботи», - каже майстер.
       Олександр не пам’ятає нереалізованих ідей: «Подивишся на гітару, і народжується думка, як її покращити. А далі відбувається процес творення свого власного дизайну. Малюю доти, поки вона не стане тієї форми, яка саме мені близька і зрозуміла». Отак виглядає його творчий процес. Комп’ютера Олександр у творчому процесі не використовує принципово. Він майструє від серця з головою та за допомогою рук. Технічна легкість не для нього. Чи не тому він втілює всі ідеї, не зупиняючись на півдорозі.
       Для Олександра руки майстра – продовження розуму, а розум – це досвід. Розум, руки і душа майстра однаково важливі і невіддільні як звук, зручність та краса інструменту. Кудрицький переконаний, що зовнішній вигляд гітари – це той самий одяг інструменту, за яким його зустрічають. Коли є ці всі складові, інструмент можна назвати добрим. Щоб робити такі інструменти, майстер активно слідкує за всіма процесами, особливо музичного життя: що відбувається, яка група на чому грає, який інструмент чи яка марка популярні. Адже все тече, все змінюється…
       Ретроград, людина консервативних поглядів, Олександр Кудрицький сам полюбляє слухати блюз, блюз-рок, «The Beatles» із яких все почалось, «Rolling Stone», «Led Zeppelin». Каже: «Хто з людей моєї формації не слухав цієї музики?» А ще джаз-рок, ф’южен, джаз – те що надихає на творчість. Біл Еванс чи Оскар Пітерсон: все залежить від погоди, від сонця на небі. Також сам грає на гітарі, бо переконаний, що щоб робити майстерні інструменти, треба їх добре знати. Думає, що робив би навіть скрипки, якби вмів на них грати.
       «Я ніколи не скажу погано про чужу роботу, якщо бачу професіоналізм. Коли бачу, що в роботу вкладено старання і душу, то завжди потисну руку людині, яка це робила», - каже Олександр. Він сміливо визнає рівних собі, але теж не боїться зрівнятись із іншими. Щороку приїздить до Києва на «Музичний ярмарок», щоб себе показати і на інших подивитись, поспілкуватись із музикантами, побачитись із давніми знайомими. Часто їздить на фестивалі, щоб відпочити, зловити трохи натхнення та доброго настрою. Неодмінно зберіг Олександр навіть квиток із фан-зони концерту Пола Маккартні в Києві.
       У Олександра Кудрицького є дружина і син, яким подобається те, що він робить. Друзям, переважно музикантам, теж. Проте син наразі не замислюється над тим, щоб продовжити справу батька. А Олександр не має того, кому би міг передати свої знання: щоб було приємно і спілкуватись, і хотілось чогось навчити. «Я повинен ставитись до людини відповідно: вірити йому і знати, що ця людина гідно понесе мою справу далі. Поки такого немає, та й для мене це у далекій перспективі».