Ковальова Наталія Миколаївна

       Її вітальню прикрашає велика ліра – приз конкурсу “Опералія”, котрий Наталці вручив Пласідо Домінго в Лос-Анджелесі. Поруч іще одна, можливо, навіть важливіший приз – глядацьких симпатій. Наталка Ковальова з міста Сарни на Рівенщині прийшла до Львівської середньої спеціальної музичної школи ім. С. Крушельницької аж у дев’ятому класі. Симпатії нових друзів завоювала дуже швидко завдяки жвавій і відкритій манері спілкування. А більшість, напевне, й досі пам’ятає її перший виступ на котромусь зі шкільних шевченківських вечорів, коли серед більш або менш вдалих номерів традиційної та роками незмінної програми раптом вийшла на сцену нова колежанка – як годиться, у вишиванці, з бандурою і... “от-такенним” голосом. Навіть тоді вже майже “оперним”, хоча зазвичай, якщо не виповнилося вісімнадцяти, ніхто не береться говорити про вокальний талант.
       Чи не єдиною у школі спеціальністю, де паралельно з інструментальним виконавством вивчали спів, залишалася бандура. Наталці пощастило відразу знайти “свого” педагога: професор Людмила Посікіра й досі залишається у Львові найріднішою для неї людиною. З нею пов’язані й шкільні, і студентські роки: у Вищому музичному інституті (тепер – Львівська державна музична академія ім. М. Лисенка) Наталка продовжила освіту як бандуристка. Мрії про оперну сцену з’явилися згодом. Уперше вона взяла участь у вокальних майстер-класах у Польщі лише на четвертому курсі. Майже випадково. І зрозуміла: це її, це їй потрібне. Вступила до Вроцлавської музичної академії на магістерський курс, куди взяли на рік – після того, Наталя пояснила, що за довший термін ніколи не зможе заплатити. Останнього року навчання у Львові паралельно “тягнула” два ВНЗ і буквально жила в автобусі між Вроцлавом і Львовом. Висипатися доводилося в 12-годинних чергах на кордоні – добре, що тоді ще наші жінки спирт під спідницями возили (сміється). Але успішно закінчила обидві академії. На державному іспиті у Львові навіть заграла на бандурі концерт Бортнянського – відеозапис свого останнього виступу з бандурою зберігає. Чи не відразу після цього поїхала за першим контрактом до Вроцлава. Із 2001 року Наталія Ковальова – один із провідних голосів ансамблю Німецької опери на Рейні (Дюссельдорф). Тоді ж здобула першу важливу перемогу – на конкурсі ім. Александра Жирарді в Кобурзі. Її запрошують у Берлінер Концертгауз і Альте Опер у Франкфурті, укладає контракт Королівський театр у Брюсселі та чекає з виступами Фестшпільгауз у Баден-Бадені. Голос, врода, артистизм... і неодмінно трохи зухвалості.
       На прем’єрі “Онєґіна” в Дюссельдорфі, де Наталка заслужила чи не найгучніші оплески, був присутнім її батько. Чи не тому співачка неймовірно хвилювалася. А опісля, вже на прийомі на честь вдалого нового спектаклю, і нову зірку, і її батька, котрий приїхав, власне, на прем’єру, вітали стоячи. Наталя досі пригадує цей момент як один із найбільш зворушливих. Попри екстремально щільний гастрольний графік, вона щонайменше двічі на рік навідується додому: спершу в рідні Сарни, де батько працює заступником директора колегіуму, а потім і до Львова. Відвідує вчителів, зустрічається з давніми друзями.
       Життя “примадонни” справді не завжди схоже на кінофільм із хепі-ендом. Щось обов’язково лягає на вівтар високого мистецтва: приватне життя, родина, спілкування з друзями, зрештою – просто спокійний недільний вечір удома. Але є й той важіль, котрий змушує раз у раз вдаватися до жертв. Після того, як Наталка – чи не перша з України й точно друга серед 800 претендентів – виборола в Лос-Анджелесі другу премію та приз глядацьких симпатій на конкурсі “Опералія”, найпопулярніша німецька газета “Більд” у статті “Красуня Наталя переконала навіть великого Домінго” ще раз нагадала слова ментора конкурсу й одного з трьох тенорів ХХ століття: “Хто потрапить на цьому конкурсі до першої п’ятірки, триматиме в руках ключі від найбільших оперних театрів світу”. Наталчин голос відкриває їх навіть без ключа.

Музичні колективи

Оркестри

Ансамблі

Персоналії

Фестивалі, конкурси