Методика роботи над п’єсами

       Чим керуватись при виборі п’єс? При виборі п’єс педагог насамперед повинен керуватись бажанням стимулювати муз. ріст учня, розвинути його естетичний смак, збагатити його муз. мислення новими засобами виразності. Вибір п’єси не повинен бути випадковий. Кожний педагог, виходячи з індивідуальних особливостей учнів і враховуючи рівень його розвитку на даному етапі і повинен вводити в план п’єси, котрі помогли б найбільш повно розкрити учня, розвинути усі кращі задатки його натури.
       Необхідно розуміється працювати паралельно над п’єсами. Які легше вдаються даному учневі, але робити це потрібно тактовно і уміло, щоб учень не втратив віри в свої сили. Музичний твір повинен бути доступний, зрозумілим учневі і приносити йому радість. ось чому вибір учбового репертуару відіграє таку велику роль в пед.процесі. Від правильної репертуарної “політики” педагога у великій мірі залежить, чи зуміє він збудити і закріпити в учня почуття любові до музики, бажання працювати і добиватись успіхів у виконавстві. Скільки нового і цікавого внесли в дитячу музику великі художники, починаючи від майстрів старшого покоління і кінчаючи моложими талановитими композиторами.
       Особливо складні і відповідальні завдання педагога при розучуванні творів сучасних композиторів. Розкрити красоту сучасної музики деколи можливо трудніше, чим класичної. Але ж ніде так повно і яскраво не може розкритися художня індивідуальність і самостійність учня, як при роботі над новим невідомим йому раніше п’єсами, які не мають ще виконавських традицій. Звичайно така робота потребує більшої ініціативи і сміливості в пошуках і від педагога і від учня. При складанні програми необхідно обов’язково підбирати п’єси різнохарактерні і різностильні. Разом з тим необхідно, щоб заплановані п’єси були високо стильні. Разом з тим необхідно, щоб заплановані п’єси були високохудожні і яскраві. Важливо проходити п’єси в порядку ознайомлення. Це розширює кругозір учня, розвиває навики з читки з листа. Ознайомлюють з різними стилями. Необхідно на протязі року проходити можливо більшу кількість п’єс. Недопустимо, щоб учні, які готуються стати піаністами, сиділи по декілька місяців над одною п’єсою. Така непотрібна деталізація в роботі – бажання в одній п’єсі “навчитися” всього, тормошить розвиток учня.
       Які основні завдання виконання музичного художнього твору – п’єси? Завдання учня–виконавця полягає в тому, щоб глибоко вникнути в художній образ твору і потім відтворити його засобами музичної виразності. Потрібно, щоб учень не тільки досконало вивчив авторський текст, але й зріднився з ним, та зігрів його теплотою власного почуття. Не говорячи про щирість та безпосередність – що найбільш цінне в талановитому виконанні, гра учня, так само як і гра музиканта – професіонала, повинна бути змістовною, логічною і стильною. В пед.практиці не зустрічаються однакові учні, кожний учень потребує індивідуального підходу. Це відноситься і до вивчення музичних творів. Характер роботи над одним і тим самим твором з різними учнями буде різним. Якраз в формі занять, в організації їх і виражається індивід, підхід пед. для роботи з учнем.
       Але не дивлячись на те, можна прослідкувати три основні стадії роботи над п’єсою, через які з тими чи іншими індивід, відхиленнями повинен пройти кожний учень. В основі лежить діалектичний метод-принцип від цілості до деталей і від деталей до цілості.

(охоплення цілості, її характеру і настрою.
Розучування твору, робота над деталями, над технікою.
етап збирання в цілість, викінчення і виконання п’єси).

       Такий поділ роботи над п’єсою на окремій стадії є умовним. В залежності від індивідуальності учня, від завдань, які ставить перед ним педагог. При проходженні тієї чи іншої п’єси, ці стадії до певної міри переплітаються одна в другу. Так пр. на останній стадії – збирання п’єси в цілість – доцільним є поворот і опрацювання окремих деталей, тобто поворот до ІІ стадії роботи. Робота над п’єсою є тільки тоді правильна і приносить бажаний результат, коли вона є живою, творчою роботою. Від того, як педагог опрацьовує п’єсу, в якій спосіб вважає метод вірним і раціональним, залежить успіх учня не лише підчас навчання, але й тоді, коли вийде з під опіки педагога.
       Ніколаєв писав: “Педагог повинен дати учневі основні загальні навики, опираючись на ази, він може піти по своєму художньому шляху, не потребуючи допомоги”. З чого починати ознайомлення з п’єсу (1 стадія). При першому ознайомленні з п’єсою важливо в цілому схопити основний характер музики. Практика переконує, що попереднє охоплення в цілості твору, значно полегшує роботу учня на всіх стадіях і особливо на останній. Перше загальне враження від п’єси, часто буває найяскравішим. Охоплення цілості п’єси самим учнем, можливе лише в старших класах. З цим завданням можуть самостійно справитись лише учні, які мають певні слухові та виконавські навики і можуть виробити свій власний обрано-емоційний план п’єси. В пед. яскравими, живими, образними порівняннями наводить учня на відповідний емоційний тонус. Тонус стимулює творчу ініціативу і фантазію учня. В початкових класах, коли учень ще не в силі сам відтворити характер п’єси, особливе значення має показ педагога. Ми знаємо, що дітям властиве образно-конкретне сприймання музики, тому на уроках по спец.мова звуків краща, ніж словесне викладання.
       Чим більше музики діти слухають, тим скоріше вона стає їм зрозумілою та близькою. Показ педагога повинен бути на високому професійному рівні, щоб зацікавити новою п’єсою учня. Програвати п’єсу для ознайомлення краще з самого початку роботи над нею. Педагог повинен охарактеризувати епоху і стиль композитора. Приділити належну увагу питанню національної своєрідності музики, виділити ладово-гармонічні основи даної п’єси. Для розкриття худож. змісту п’єси суттєву роль має вияснення її жанру. Це дає деяку характеристику музики: колискова, серенада, танець, пісня, романс, марш, ноктюрн, пастораль. Проникнення в зміст твору передбачає аналіз структури, особливості його мелодії, поліфонії, ладової та гармонічної мови, фактури, динаміки.
       Одночасно з тим, учень повинен “самостійно” або з допомогою пед. розібратися в аплікатурі, доповнити, змінити її якщо потрібно, якщо відсутня – розставити її. Розшифрувати точно мелізми. Педагог повинен постійно слідкувати за тим, щоб учневі було все до найменших деталей зрозуміло: що твір прекрасний в цілому, гарний й кожний своїй деталі, що кожна має логіку, виразовість, так як вона являється органічною частиною цілого – (нейгауа). Пояснити учневі чому і як вживати педаль. Навчити чути результат педалі в п’єсі. А не вказувати де брати, або знімати. Апелювати весь час до слухового контролю. Якщо перший етап роботи над п’єсою є короткий і в основному проходить під керівництвом педагога, то основою ІІ етапу (робота над деталями) – являється домашня робота.
       Нейгауа вважає основою домашньої роботи раціон, метод умілого дроблення матеріалу при кінцевому збиранні. Він пише: - “Після тимчасового дороблення живої муз. матерії на “молекули” і “атоми” – вони – ці частини після відповідної обробки повинні знову стати живими членами муз.організму... Ціле засасується по частинах”. На цій стадії вивчення муз.твору, учень інтуїтивно, або свідомо, самостійно, або з допомогою пед. вибирає технічні навики, працює над трудними у вузько технічнім і художнім відношенні місцями. Продумує виконання деталей і намагається втілити задумане, - відшліфовується техніка і художній образ п’єси. Працюючи по черзі над деталями, при правильно організованій роботі, учень повинен відчувати основний “тон” твору – як віддалений фон – інакше він втратить контакт з цілим.
       Можна відмітити ряд суттєвих компонентів у роботі на ІІ стадії: це поділ п’єси на окремі частини по горизонталі і вертикалі. Звідси по горизонталі: робота над мелодією, над її виразністю, намічення інтонаційних точок у розвитку мелодичної лінії, знаходження головної кульмінації твору. Робота над фразуванням, цезури. По вертикалі: ведеться робота над партією баса. Як гармонічною основою озвучення п’єси, активізація слухового контролю на виразові моменти ладових та гармонічних змін. Доцільним є програвання цілої п’єси і окремих її елементів у повільному темпі. При такому заповільненому темпі потрібно кожну деталь виконувати рельєфніше, збільшуючи при цьому динамічні відтінки.
       Якщо учень при повільній грі лише збільшує протяжність нот, а грає непродумано, без динаміки, фразування та слухового контролю, т така гра є безрезультатна, механічна і ніякої не приносить користі. Запорукою успіху гри в повільному темпі є повна зосередженість слуху, максимальна зібраність уваги. Щоб учень не втратив зацікавленості до п’єси, щоб не поблід художній образ в його уяві, треба час від часу переграти п’єсу у відповідному до характеру музики темпі, відсвіжити її. Роботу над окремим частинами муз.твору учень повинен довести до найбільш можливої досконалості. Тільки в цьому випадку робота над окремими деталями принесе користь. Особливої уваги потребують початок і кінець п’єси, значення яких часто недооцінюється не тільки учнями.
       П’єсу почату не в належному характері і не у властивому темпі дуже трудно під час виконання переключати на інший лад. Вдало придумана кінцівка може зовсім по новому освітлити інтерпретацію цілої п’єси. Необхідно привчати учня ставити перед собою конкретні завдання, констатувати свої невдачі та успіхи, що сприяє виконання самостійності в роботі. На ІІ стадії роботи над п’єсою учень запам’ятовує її. Лише тоді, коли учень може виконати п’єсу напам’ять, може бути мова про творче виконання. Значення п’єси напам’ять не означає, що потрібно постійно працювати над нею без нот. Учень повинен розуміти різницю між роботою над муз.твором і виконанням його. Робота звичайно проводиться по нотах, виконання – напам’ять.
       Для закріплення в пам’яті п’єси, ми вимагаємо від учня: уміння почати п’єсу з будь-якого місця, уміння програти п’єсу напам’ять, в дуже повільному темпі, уміння програти напам’ять окремо партії мелодії та акомпанементу. Лише після того, як учень оволодів п’єсою, тобто елементарно зрозумів зміст виконуваної музики, попрацював над деталями, оволодів п’єсою технічно та грає її напам’ять – лише тоді починається глибока художня робота над муз.твором. Наступає черга ІІІ заключної стадії – роботи над твором в цілому. Учень програє п’єсу від початку до кінця в темпі, педагог мімікою та жестикуляцією намагається емоційно настроїти учня на даний музичний образ. Збирання п’єси в єдине ціле “єдиного подиху” потребує відповідного часу, неодноразових програвань її, як цілої так і по частинах. Чим довша п’єса, складніша, тим більшу кількість разів потрібно її грати.
       П’єски в перших класах школи відносно короткі і не складні – можна програвати в темпі рідше. Ці програвання повинні проходити не лише в темпі, але й в повну душевну силу, так як на концерті при наявності уявних слухачів. Такі програвання п’єси в скорому темпі часто проводить до “загравання” її. Щоб цього не сталось, необхідно систематично повертатися до гри в повільному темпі, особливо тоді, коли виконання стає менш чітким та менше впевненим. Коган називає таке повертання до гри в повільному темпі “прочисткою”. Чергування скорих програвань з повільними – необхідна умова до того, щоб довести п’єсу до завершеності. Якщо таки “загравання” вже сталося, то необхідно вияснити, що конкретно перестало виходити і попрацювати детально над цим місцем повільно і окремими руками. В цей твір якби “дозріває” внутрішньо, результати пройденої раніше роботи синтезуються.
       В кінці роботи над твором дуже корисно заставити учня виконати вивчену п’єсу перед невеликою аудиторією, перед товаришами, знайомими. Можна навіть зробити після програвання маленьке обговорення з учнями свого класу. Таке виконання вимагає від учня концентрації уваги і відповідальності, воно є прекрасним тренуванням волі і витримки перед публічним виступом.