Сценічне втілення образу головної героїні опери Ж. Бізе «Кармен»
(на прикладі інтерпретації О. Образцової).

Вступ

       Ім’я Жоржа Бізе (1838-1875 рр.), видатного французького композитора, добре знайоме широким кругам слухачів, а його прекрасна опера «Кармен» - «Один з самих найвидатніших лірико-драматичних творів епохи» (П. Чайковський) – завоювала всенародне визнання та любов. Музична драматургія «Кармен» відображає характерні дійсності життєві конфлікти. Герої опери – Кармен, Дон Хозе, Мікаелла, Ескамільо – прості люди з народу. Вони зображені живими яскравими темпераментними фарбами. «Кармен» відображає своєрідний національний колорит цигансько-іспанські наспіви чуттєво змальовані тут композитором. Музична мова опери, її чудові наспівні мелодії поєднують винятково дохідливість з високою майстерністю. Притаманні «Кармен» реалізм і риси народності, демократизм мови і новаторство виявляються особливо яскравими в порівнянні з операми деяких попередників та сучасників Бізе на заході. Жорж Бізе, автор чудового реалістичного оперного твору «Кармен» - один з найбільш видатних композиторів XIX ст.
       «Кармен» - найвища точка пошуків і досягнень Бізе. Роки пошуків і криз, окремі вдачі в оперному жанрі, володіння висотами майстерності – все здається тільки передуючою історією оперної творчості Бізе в порівнянні з «Кармен» - її історією і вершиною. В «Кармен» Бізе створив найвищий образ музичної драми. Лібретто «Кармен» запозичене з лібретто одноіменної новели французького письменника Проспера Меріме. Гостра, стримана новела піддалась серйозній переробці. Лібретто опери цілком запозичене з передсмертної розповіді Хозе і з великим професіоналізмом написане Мельяком і Галеві. Бізе разом зі своїми лібретистами перетворив головних героїв опери – Кармен, Дона Хозе. Так, Кармен він наділив більшою людяністю і душевністю (особливо в геніальній сцені гадання). В «Кармен» - світ сильних, живих людських почуттів, в які ми віримо і які нас глибоко хвилюють. Бізе використовує особливий музичний засіб – лейтмотиви. Особливе значення має та музична характеристика, яку зазвичай називають лейтмотивом долі Кармен. «Кармен» щедро насичена танцювальними і маршовими ритмами і в цьому відношенні займає особливе значення в світовій культурі. Це відноситься найперше до партії Кармен: згадаємо Хабанеру, Сігіділью – в першому акті, Циганську пісню-танець з кастаньєтами - в другому акті. В «Кармен» переважають закінчені закриті номери. Гармонія опери надзвичайно багата фарбами, оригінальна. Інструментовка Бізе блискуча, а витончене, вільне співуче голосоведення створює гарні, тонкі, багатоголосні (поліфонічні) поєднання. Особливий колорит багатьох сторінок цієї опери створюються характерними зворотами в мелодії, гармонії, використанням спеціальних тембрових ефектів, близьких тем, які зустрічаються в іспанських наспівах і танцях. Особливістю «Кармен» є присутність мовних епізодів, діалогів, розміщених між музичними номерами. Зміст «Кармен» в цілому далекий від типових комічних опер. Оркестр говорить нам про приховані пробудження та передчуття героїв, про те що глядачі на сцені не бачать. Після прем’єри «Кармен» автори були звинувачені в несерйозності за те, що вибрали такий сюжет. Репутація «комічної опери» після постановки похитнулася. Музика була оцінена, як занадто надумана, складна і несерйозна.

Жорж Бізе
(1838-1875 рр.)

       Олександр-Сезар-Леопольд Бізе народився в Парижі 25-го жовтня 1838 р. при хрещенні (в 1840 р.) він був названий Жоржем, і це ім’я залишилось при ньому на все життя. Майбутній композитор виріс в музичній сім’ї. Батько його – Адольф-Арман Бізе був викладачем співу, мати – Еме Дельсарте відрізнялась великою музикальністю і добре грала на роялі. В скромній квартирці постійно звучала музика. Обстановка в сім’ї була строгою і трудовою. Зі свого дитинства Ж. Бізе виніс відчуття необхідності життєвої боротьби, серйозне відношення до мистецтва, великий оптимізм і кріпкі моральні засади. В 1848 році (Бізе було 10 років) Жоржа зарахували до консерваторії. По закінченні консерваторії він став лауреатом «Римської премії» - її давали тільки за кантату.
       Піаніст Антуан Мармонтель (1816-1898 рр.) з яким раніше ніж з іншими познайомився Бізе був блискучим виконавцем і прославленим педагогом фортепіанної гри. В формуванні Бізе-виконавця Мармонтель зіграв дуже позитивну роль. В 1852 році Бізе вступив до класу органа – професора Бенуа. Успіхи його в цій області виявилися теж дуже визначними. Він в подальшому виявляв до органу великий інтерес. Вже в 1874 р., будучи автором «Кармен», Бізе почав відвідувати в консерваторії курс органної гри Цезаря Франка. 1853 р. Бізе перейшов в клас Галеві. «Це великий музикант», - говорив про 16-ти річного Бізе його новий керівник. В 1855 р. Галеві вже рекомендував Бізе директору комічної опери, як талановитого композитора, акомпаніатора і піаніста. Деякі юнацькі твори Бізе збереглися, але майже не публікувалися: дуже ранні органні п’єси (4 прелюда, вальс, 2 капріса, романс без слів), два вокалізи (1850 р.); рад учбових фуг, концертний вальс і ноктюрн для фортепіано; дві пісні (1854 р.); вальс для хору і оркестру, оркестрова увертюра a-dur і симфонія c-dur (1855 р.), крім того оди, хори, гімни, дуети. З консерваторії Бізе вийшов прекрасним піаністом та добре підготовленим технічно композитором. Звертає на себе увагу і різносторонність інтересів, небажання замикатися в вузькопрофесійному колі. Бізе був життєрадісним, любив спілкування – відкритий, зачаровуючий з першого погляду. Йому притаманні розумний гумор, постійне завуальоване лукавство, готове прорватись в веселому, а інколи й саркастичному жанрі. Він вважав себе людиною з великим життєвим досвідом, а насправді в багатьох речах він був справжньою дитиною. В 1856 р. за кантату «Давид» Бізе отримує другу «Римську премію». Кантата була згідно традиції виконана в Академії прикладних мистецтв, успіх був дуже значущий.
       В 1857 р. Бізе прийняв участь в неакадемічному конкурсі, оголошеним Офенбахом на написання одноактної оперети «Доктор Меракль» (лібрето Л. Баттю і Люд. Галеві). З багатьох представлених робіт були премійовані оперети Бізе і Шарля Лекока – в подальшому відомого в цій області композитора. «Доктор Меракль» Бізе був виконаний 9 квітня 1857 р. в театрі Офенбаха «Buffes Parisiennes» разом з оперетою Лекока. «Життя конкурсів для тебе закінчилося, - писав Гуно своєму учневі Ж. Бізе, - інакше кажучи, повинне розпочатися життя художника». В цьому житті художника, вірніше його формуванні, трьохрічне перебування в Італії (1858-1860 рр.) зіграло значну роль. В Римі Бізе познайомився з відомим художником Густавом Моро, талановитим скульптором Полем Дюбуа. Найближчим другом перших років перебування в Римі був архітектор Ежен Гейм, розумна людина та старша за віком. Пізніше після відїзду Гейма до Парижу Бізе потоваришував з Ернестом Гіро. Гіро виявився прекрасним педагогом. Серед його учнів – Дебюссі і Поль Дюка. Саме Гіро пізніше складе речитативи для партитури «Кармен», так що вони неначе вийшли з-під пера Бізе, в цій редакції опера і відома в цілому світі. Гіро склав і другу сюїту з музики Бізе до драми Доде «Арлезіанка», чим багато сприяв розповсюдженню творчості свого великого друга. В 1860 р. Бізе направляється разом з Гіро на північ. Ломбардія і П’є Монт були охоплені війною, і Жорж бачив армію національного звільнення. Отримані в Венеції листи про серйозну хворобу матері спонукали його поспішити до Парижа.
       Італійські роки для Бізе виявились насиченими багатим внутрішнім життям. В ньому росте самостійність поглядів, естетичні смаки, самокритичність відношення до своєї творчості. Бізе шокують жителі італійських міст, їх низький рівень культури («жалкое, безсильное и пошлое чванство»). Він в захваті – майбутній автор народних сцен «Арлезіанки» і «Кармен» - від того, що йому вдалося побачити самі цікаві речі в світі – весілля, похорони, народні звичаї та обряди. В Порто д,Анціо влітку 1859 р. Бізе живе разом з засудженими до каторжної роботи і бачить що це чудові люди – багато з них засуджені по наклепам духовенства. «Італія, нарешті вільна» - пише Бізе 6 липня 1859 р. Повага і інтерес до особистості та дій Гарібальді залишається у Бізе і в подальшому. На протязі італійських років Бізе посилено працює над собою. Йому інколи вдається віднайти і виявити свій особистий естетичний ідеал. Він вміє виділити те, що дивує, захоплює навіть хвилює. Рафаель, Моцарт, Россіні – естетична програма юного Бізе. З часом його смаки і погляди розширюються і в багато чому змінюються, але «Россінівське», «Рафаелівське», «Моцартівське» назавжди залишиться дорогим, увійде в його особисту творчість і збережеться в ній, надаючи навіть драматизму, створюючи зовсім особливий слід. Реальним успіхом італійських років залишаються «Te Deum» (для конкурсу Родріг – лютий – березень 1858 р.), комічна опера «Дон Прокопіо» (1858-1859 рр.) і Ода-симфонія «Васко да Гама» (1859-1860 рр.), Ода-симфонія «Луізіана». Тільки тепер Бізе готовий визнати себе музикантом, в чому до цього дуже сумнівався. На початку 1860 р. композитор покинув Італію. Бізе повертається до Парижу. Починаєтсья нове життя. Життя в Парижі одразу складається для Бізе не найкращим чином. Влітку 1861 р. вмерає його мати, хворобу і смерть якої композитор пережив дуже важко. Він залишається з батьком. Починається сувора боротьба за виживання, за право на працю, за признання, яка буде заповнювати подальші роки життя. Бізе знову дружньо приймають товариші Людовік Галеві, Анрі Мальяк – музиканти Мармонтель і Гуно. Бізе допомагав Гуно в постановках опер «Цариця савська» та «Голубка». Бізе був чудовим піаністом. Після декількох невдалих виконань його творів, наприклад «Скерцо» публіка не бажала бачити твори невідомого молодого композитора поряд з шедеврами класиків, і голосно виражала своє невдоволення. Найголовніше, що Бізе завжди цікавила опера. В 60-ті рр. на поприще оперного композитора вступив молодий Бізе. 30 вересня 1863 р. на сцені ліричного театру відбулася прем’єра першої значної опери Бізе «Шукачі перлин», в якій проявилися характерні Бізе повнота життєвого відчуття, відчуття великої пристрасті, мелодична щедрість і своєрідність колориту – гармонічного, оркестрового, тембрового. Пізніше втішений не так успіхом, як постановкою «Шукачів перлин», Бізе взявся за нову велику роботу – «Іван Грозний». Але опера не була прийнята в театрі. Відхилення «Івана Грозного» було великою неприємністю. 1865-1870 роки він називає кризою творчості, але перш за все – світобачення. Центральне місце в творчості Бізе 60-х років займає опера «Персидська красуня» - талановитий і свіжий твір, значно перевершуючий в деяких частинах навіть кращі французькі опери того часу. Ця опера мала успіх. Критики ставились до неї прихильно. В 1865 р. Бізе написав ряд фортепіанних творів, «Пісні рейна» - програмні п’єси на вірші поета Мері, «Три музичні ескізи» (1866р.) для фортепіано, «Фантастичне полювання» (1865р.) для ф-но. В 1866 написано шість романсів «Листки з альбому» на тексти Ронсара, Мюссе, Деборда Вальмора і інших поетів. Бізе зберігає в своїх романсах притаманну йому широту мелодичності, свободу вокальної партії, індивідуальність фортепіанної партії. Кращі його романси – «Прощання арабської жінки», «Спокійне море», «Пісня любові», «Квітнева пісня». В 1867 р. Бізе зробив обробки шести піренейських пісень. В 1868 р. завершив оперу «Ной» свого покійного викладача і друга Галеві. 18 березня 1871 р. – великий для Франції день; проголошення Паризької комуни. Бізе бачить спад опери. На протязі літа 1872 р. була створена музика до «Арлезіанки». Партитура не велика (27 номерів). «Арлезіанка» являється ключовим моментом в творчості геніального композитора. Знайдене в музиці до драми Бізе переніс пізніше в музичну драму – в «Кармен». Премєра «Арлезіанки» відбулася 11-го жовтня 1872 р. На протязі літа 1873 р. опера «Кармен» була повністю закінчена, також трохи пізніше була написана опера «Дон Родріго». Влітку 1874 р. композитор закінчує другу частину «Кармен». Перша прем’єра «Кармен» провалилася – оперу назвали аморальною та заплутаною. Дуже швидко після постановки « Кармен» Бізе серйозно захворів. На початку червня сталося раптове погіршення. 3-го червня 1875 р. Ж. Бізе помер. Після тимчасового перебування на монмартрському кладовищі прах Бізе був перенесений на кладовище Пер-Лашез, де покоїться багато видатних діячів французького мистецтва. Пам’ятник геніальному композитору прикрашений бюстом роботи товариша Бізе – Поля Дюбуа. Другий та великий пам’ятник, спорудив сам Бізе – «Кармен» - височить в пантеоні кращих творів світової художньої культури.

Основна частина

       В написанні цієї роботи мені допомагали не тільки спеціальна література, але й відеозапис опери Ж. Бізе «Кармен», постановка Венської штатс-опери, диригент Карлос Клайдер, режисер-постановник Франко Цефіреллі. В головних партіях:

Кармен – звичайно, Олена Образцова;
Хозе – Пласідо Домінго;
Ескамільо – Юрій Мазурок;
Мікаелла – Ізабель Бучанан.

       Нажаль обсяг бакалаврської роботи не дозволяє мені цілком зануритись в розкриття образу головної героїні (з першого по останній такт опери) тому я зупинилася на чотирьох найголовніших аріях, які в повній мірі розкривають Кармен-особистість, і відображають зміни її настроїв на протязі усієї опери. Серед цих чотирьох арій дві найвідоміші в свійтовій практиці арії для сценічного виконання: «Хабанера» та «Сегіділья». Існує велика кількість відео та аудіо-записів цих арій у виконанні найвідоміших мецо-сопрано і навіть сопрано світу. У великому світі музики немає для нас більш надійного і вірного помічника і «лоцмана» ніж талант, воля, майстерність художника-інтерпретатора. Найкращим з них дано збагнути сокровенну думку композитора і, надихнувши її злетом фантазії, зігрівши теплотою серця, зробити частиною свого емоційного життя. Про це мимовільно згадуєш кожний раз, слухаючи Олену Образцову. Те, що виносить Образцова на суд слухачів, сприймається аудиторією як глибоко осмислене і особисто пережите, хоча повністю природне. Як і у всякого художника, виконавський підхід до того чи іншого твору в неї може змінюватись. Є артисти, виконавська творчість яких являється глибоким і повним виразності їх людської сутності, образного бачення світу, характеру художнього мислення. Для них творчість складає зміст і сенс всього життя.
       Олена Образцова належить саме до того типу художників. За останні роки вона увійшла в число самих яскравих творчих особистостей у вокальному мистецтві. У рік 200-літнього ювілею Великого театру О. Образцова була удостоєна Ленінської премії, їй присвоєно високе звання народної артистки СССР. З великим успіхом проходять її виступи і за кордоном: на Висбаденському фестивалі («Аїда» Верді, 1972 р.), в оперних театрах Марселя («Кармен» Бізе 1973 р. і «Вертер» Массне, 1974 р.), Барселони («Самсон і Даліла» Сен-Санса, 1973 р. і «Кармен», 1974 р.), Сан-Франціско («Трубадур» Верді, 1975 р. з такими прославленими співаками як Дж. Сезерленд і Л. Паваротті), на сцені Венської Штатс-опери. В лютому 1976 р. вона дебютує в міланському театрі La Scala, опера «Вертер», а в жовтні – в Нью-Йоркському Metropolitan Opera, опера «Аїда». Ці виступи вилились в справжній тріумф радянської вокально-виконавчої культури. 20 років не ставився «Вертер» в La Scala, але в свій час в цій опері тут виступали Аурельяно Пертиле, Тіто Скипа, Джузеппе де Стефано, Джульєтта Сіміонато. Так що італійській публіці було з ким порівняти артистичний склад останньої постановки, роль Вертера виконував відомий іспанський тенор Альфредо Крауз. «В багатьох постановках – писав один з рецензентів, – патрія Шарлотти трактувалася в ліричному ключі. Зазвичай виконавці підкреслювали мякість, жіночність своєї героїні, внутрішню беззахистність перед захопленим її почуттям любові до Вертера. Олені Образцовій теж не можна відмовити ні в теплоті, ні в жіночності створеного нею образу, але вона дала нам можливість з надзвичайною силою відчути істинні веризькі перші витоки цієї партії. Героїня Массне повстала перед нами жінкою глибоко страждаючою, натурою вольовою, імпульсивною». [8. c.117] Нью-Йоркські спектаклі «Аїди» зібрали інтернаціональний склад виконавців. Партію Аїди співала англійська співачка Рита Хантер, Радамеса – італієць Карло Бергонці, Амнеріс – О. Образцова. Критики газет відмітили: «Образцова, скоріше всього, саме яскраве відкриття на міжнародній оперній сцені за останні роки». [8. c.118] У 1962 р., в дні другого Всесоюзного конкурсу вокалістів ім. М. Глінки, серед 115-ти вокалістів Образцова завоювала першу премію. Своєрідним завершення етапу встановлення творчої особистості О. Образцової стали два міжнародні конкурси в 1970 р. – ім. П.І. Чайковського в Москві та ім. іспанського співака Франциско Віньянса в Барселоні. На двох конкурсах Образцова була удостоєна золотих медалей.
       Партію Кармен виконували і досі виконують видатні мецо-сопрано. Світу відкрилися в цьому образі такі співачки як: О.Образцова, І.Архіпова, Н.Обухова, М.Синявська, М.Калас, М.Максимова, З.Долуханова. Починаючи з появи Кармен-Образцової на сцені вона заворожує своєю харизмою та першими речитативними фразами, які зацікавлюють усіх присутніх, - «Коли я полюблю? Боже мій, не знаю я? Можливо ніколи. А можливо потім… Сьогодні ж мені… не до вас!» Її голос, мякі бархатні питальні інтонації відразу розкривають основні риси характеру Кармен – грайливість, волелюбність та сміливість. В ролі Кармен співачок спокушає два полюси. З однієї сторони, підкреслена розв’язаність антиоперність – найбільш яскраво ця спокуса інтерпретації виражена в образі, виконаному Джулією Міхенес-Джонсон у фільмі-опері Франческо Розі. Інша крайність – висока паризька елегантність, яка перевершила вибухову агресивність образу. Яскравіше всього цей полюс виразила на сцені іспанка Тереса Берганса з її схованим окультуреним темпераментом. Образцова завжди була посередині. Відкритий темперамент і багатий фарбами голос відводили її від очищеної стилізованої елегантності, а тонкий смак і знання вокальних прийомів не дозволяли відходити стихію розхристаного мюзикла. Її Кармен – це ціла філософія жіночого характеру, жіночої душі, в якій немає ні грама жорстокості, душевної черствості, вульгарності. Вона неначе сконцентрувала в собі всі якості, які зазвичай включаються нами в поняття «Жіночність» - граціозність, щирість почуттів, ніжність. Кармен у Образцової – образ зовсім не простий і не легко піддається емоційній розшифровці. В ній багато не зрозумілого, загадкового з точки зору життєвої логіки, з якою, підходять до цього характеру інші виконавці та слухачі. Звичайно, роль Кармен знакова, як тепер говорять, в усій творчості співачки. Шкода, що Образцова не записала цю оперу в студії, шкода що нема офіційних дисків, або прямих трансляцій. Звичайно, є відеозапис знаменитого Венського спектаклю, поставлено Карлосом Кляйбером і Франко Цефіреллі, але в багатьох паризьких записах Образцова звучить цікавіше.
       Хабанера… Свого роду експозиція образу. Дуже часто Хабанера звучить у виконавиць торжественно, інколи з відтінком кокетства, виклику. Образцова співає Хабанеру, дуже мяким, світлим звуком, майже на манер легкого сопрано – ніяких палячих, темних звуків, ніякої нарочитої драматизації. В Хабанері багато сказано відразу в речитативі. Все співається світло, легко і кокетливо, без натяків на вульгарність, чистими фарбами, і тільки в останньому носовому звуці, останнього слова «Certain» даний натяк на те, що діло не таке-то і просте. В куплетах водить голосом туди-сюди, взад-вперед, неначе легке пушкінське перо, малює на папері пейзажі, сценки, обличчя. Це не «кредо» героїні, а просто вулична безтурботна пісенька, яку вона наспівує щоб пожартувати з Цуніги та повеселити усіх присутніх. Вона ще нічого не знає про Хозе – їх знайомство відбудеться пізніше. Цю коротку мімічну сценку співачка проводить надзвичайно яскраво. Але окрім тонкого відтворення змісту і образу голосом, Образцова розгортає ціле сценічне дійство на сцені. В першому куплеті «Любов, як дика пташка, вона в неволі не живе, ні до чого за нею гнатись, вона на поклик прийде», під час співу вона невимушено рухається заграючи до молодих людей, які її обожнюють, сідає їм на коліна, декому приділяє окрему увагу ніжно обіймаючи і погладжуючи по обличчю – це дуже складно зважаючи на не легкий музичний матеріал, і арію яка потребує великої технічної майстерності і сконцентрованості. Співаючи приспів «Любов - циганське дитя, безсилі закони перед нею. Не любиш ти, але я люблю, так бережись любові моєї. Отже, якщо я люблю, бережись любові моєї» вона підкликає до себе молодого красивого хлопця і кокетує з ним, а на словах «бережись любові моєї…» нахабно відштовхує, показуючи свій не простий характер. В другому куплеті Образцова звертається до трохи комічного театрального дійства. Знайшовши в натовпі старенького вельможу, вона усілякими хитрощами відволікає його. То обіймами, то показує в небо ніби там є щось важливе і паралельно витягає з його карману цінну річ – срібний годинник. Ховає його, і в кінці куплету віддає, тим самим розвеселивши усіх навколо, і покепкувавши з бідного старого. У другому приспіві прогулюючись по сцені співаючи глибокі та в одночас кокетливе «любов», вона зупиняється біля молодого хлопця, співає «любов – циганське дитя, безсилі всі закони перед нею…», так передає голосом зміст, що здається стільки барв немає в жодному витворі художнього мистецтва. Кожне слово, кожна нота має свій прихований зміст, сенс – це незбагненно і дуже мене зворушує. Паралельно з такими голосовими, так скажімо «махінаціями», Образцова умудряється пококетувати з молодим хлопцем, зняти з нього білий широкополий капелюх, надягнути на себе і знову в кінці приспіву повертає його відштовхуючи бідного залицяльника. Доспівує приспів вона в гарному настрої, кокетуючи, моргаючи присутнім. Красиво, надзвичайно легко ставить fis 2 на ферматі і знімає впевнена і задоволена собою. Відразу з усіх сторін на неї накидається зграя чоловіків, яким вона звичайно дуже подобається, щоб виразити свою прихильність. Побачивши Хозе, вона вся перевтілюється, а потім наче під дією якогось магніту повільними кроками наближається до нього. Відчувши якийсь дивний потяг до Хозе, Кармен не може пробачити йому його байдужість і витягнувши квітку зі свого корсажу кидає її йому в обличчя. І знову впевнено в собі задоволена, вже закохана тяжкими проникливим поглядом проводжає його і йде геть далі працювати на фабрику.
       В Сегідільї Образцова малює іншими фарбами. Хабанера – арія-вихід на публіку. А в Сегідільї – перший тет-а-тет за майбутнім коханим, момент коли потрібно просунути любовну інтригу за короткий час різко вперед. Образцова іноді дозволяє собі відкрити голос, «вивалити» низи, тому що вона пустилася в «во все тяжкие». Звичайно їй потрібно, щоб цей солдатик Хозе не зауважив інтригу і тому, починає вона м’яко, стримано, неначе дійсно співає пісеньку. У новеллі Проспері Меріме Кармен змальовується жорстокою, розпутною, безсоромною, підступною, коварною крадійкою. Випадок на фабриці у новеллі описаний інакше. Кармен не царапнула на лиці хрест іншій робітниці ножем, як у опері, а розкромсала їй обличчя в шахову дошку. Звичайно, лібреттисти облагородили образ Кармен. Але, все ж таки в опері зчинився галас та гучна сварка з бійкою на фабриці. І, після того, як Кармен-Образцову вивели поліції, вона на звертання лейтенанта Цуніги тільки співає «Тра-ля-ля…» і між цими зухвалими фразками веде себе невимушено, впевнено, руки в боки, гордо вигнута статура, лукавий погляд і ні краплі каяття. На запитання лейтенанта – «вам є що сказати?» вона грайливо посміхається та наспівує «тра-ля-ля…, ріж мене я нічого не скажу! Тря-ля-ля… не боюсь я нічого, ні Бога ні ада!» Співає заграючи до цього самого лейтенанта, а коли він повторює це питання, розгніваний натовп жінок, кидається на Кармен і вона справді з ними б’ється декілька секунд. Пізніше їх розбороняють, але як точно і тонко Образцова зображає характер, особистість своєї героїні! Вона то як роздратована левиця, то як лагідна дика кішка. Вона ходить по сцені перед Цунігою взад і вперед впевненою звабливою ходою і всім своїм виглядом показує свою зверхність. Саме так потрібно себе вести і це зрозуміла Образцова, адже лейтенант наказує заарештувати її не витримавши знущань. Одже, Хозе залишається на одинці з Кармен і завязує її руки, як арештованій. Тепер Кармен не упустить своє і скориставшись моментом усілякими хитрощами завоює його прихильність. Кармен розповідає що вона родом з його краю, але Хозе одразу здогадується з її зовнішнього вигляду, що вона циганка. Образцова проводить цю бесіду сидячи на камені. Вільна, розкута, усміхнена, бархатистий голос заворожує. Вона розуміє, що її викрито і тому в силу характеру її героїні вона прямо в леце Хозе говорить, що він її відпустить тільки через кохання до неї, адже він береже квітку, яку вона кинула в нього і чари квітки на нього без сумніву подіяли. Спантеличений Хозе наказує їй не говорити і Кармен починає співати. Одна з найвідоміших арій для мецо-сопрано в світі, і одна з найвиконуваніших під час концертів – це Сегіділья. Ця арія на перший погляд, (вірніше слухання) дуже проста, легко, приємно слухається, мелодія різнопланова, цікава, слова прості. Але як важко її виконувати! В цьому я переконалася на власному досвіді. Є арії, які як кажуть «лягають на голос», але щоб заспівати Сегіділью, потрібно володіти певним рівнем вокальної техніки та майстерності. Починаючи з першого проведення мелодії в оркестрі відчувається легкість та танцювальність за рахунок шістнадцятих з крапкою, тридцять других, синкоп, танцювальних ритмів. Таким чином композитор відтворює образ та зміст самої граційної, грайливої, волелюбної арії. Саме в цій арії ми бачимо Кармен – жінку, не Кармен-циганку, не Кармен-крадійку, не Кармен-заколотницю, а трохи розпустну, але чуттєву жінку, яка вміє зваблювати чоловіків. Але драматургія в середині Сегідільї чітка: з тоненького струмочка раптом розливається бурхлива гірська річка, яку неможливо стримати. Перший куплет заспіваний в кращих традиціях серйозного академічного співу, зі всіма нюансами в кожній фразі та ноті. По-друге, вже зявляється іронічна інтонація, звуки прекрашені помітним відчуженням. Не голосний сміх і фраза про кинутого коханця, заспівана ширше, відкритіше. Голос намагнічений, його дзвінкість зве в обійми. Терпкість та духмяність тембру починають оп’яняти. А тут ще вишукані прикраси… Ми розуміємо, що відбувається з Хозе. Коли Кармен співає своє неймовірно розкішне «Je pense» (я в роздумах), ми розуміємо, що діло зроблене, вона «поклала його в кишеню». Образцова впускає в свій голос на якийсь момент щось не людське, тільки на долю секунди, а потім закінчує свою нестримну пісню таким торжеством свободи, що останні ноти ціляться точно і вистрілюють в саме яблучко. В цій арії слова досить прості, але мають чітку і конкретну ціль – завоювати Хозе. «Десь близько Севільї, друг мій живе Ліляс Пастія. Танцюю я там Сегіділью і пю манзанілью. Та сумно там одній, що за веселість одній? І милий, якщо він знайдеться, нехай мене туди веде. Мій милий де? Його немає! З ним розлучилась вчора я! А серце знов життя бажає, знову цвіте душа моя! За мною ходять всі юрбою, та не для них любов моя! Тепер зустрілась я з тобою, мене кохай і я твоя! Серце моє я розкриваю, б’ється в грудях, друга зове! Мій коханий, я вся палаю! Знову розквітло життя моє». На останньому проведенні головної теми Образцова встає і пританцьовує на місці з зав’язаними руками, але все одно якось вільно і інтригуючи. Цією арією Кармен остаточно і безповоротно закохує в себе Хозе (Пласідо Домінго) тим самим добивається свого звільнення. Хозе розв’язує її руки і коли приходить лейтенант з солдатами щоб завести її до тюрми, вона утікає, влаштувавши на сцені розгардіяш.
       Друга дія опери розпочинається «Циганською піснею». Сцена в таверні. Всі розважаються, пють, танцюють, грають в карти. Кармен тихо сидячи за столом розпочинає співати арію, розповідаючи про життя циганки. В першому куплеті розповідається про життя табору – «ти чуєш струнний перебір, розмови голосні металу? Радість в таборі настала. Рідну пісню підхопив хор. Бють бубни наче захміліли, гітари стогнуть і ридають. Рокочуть струни, розливаючи по рідних степах і горах наспів, старовинний табірний наспів». Приспів «тря-ля-ля…» підхоплюють цигани танцюючи та граючи на бубнах. В другому куплеті Образцова встає і виходить в центра сцени співаючи: «Сяє срібло і мідь, горять вогнем на загорілому тілі. І спідниць шовк розвивається, починає яскраво горіти. Пісні з танцями дружні, одним колом закручені. Спочатку струна дзвенить не сміло, але заспівав хор і все закипіло, в дикому танці пари закрутились» і знову приспів співають усі разом, а Образцова пританцьовує, вільно рухається по сцені звертаючись до присутніх. Під час третього куплету відчувається енергетичний сплеск. На сцені усі цигани танцюють, співають, грають. Слова третього куплету заряджають усіх присутніх енергією і радістю. Образцова танцює і співає дуже злагоджено і цілісно, як справжня кровна циганка. «Сміливіше цигани! Не бійтесь, що порвуться струни! Нехай всіх закрутить танець! Бушує радості ураган! А пісня все швидше летить, всіх запалює, душу як вогнем опаляє. Пристрасний танець циган п’янить!» На приспіві Кармен танцює з одним із циган – яскрава, зваблива, радісна. З кожним куплетом темп пісні пришвидшується і тому в цій круговерті і русі важко виконувати твір. Але Образцова професіонал своєї справи. Не зважаючи на французьку мову, яку важко вимовляти, та досить рухливу мелодію з великою кількістю трибків Образцова повністю відтворює зміст та виспівує кожну ноту. Діапазон арії досить широкий h м – gis 2, тому майстерність при виконанні потребується чимала. В третьому куплеті Образцова впевнено йде до найвищої точки розвитку арії і чітко, глибоко бере gis 2, ідеально завершивши арію. Усі цигани зустрічають тереодора. Юрба схвильована в передчутті майбутнього бою з биком. А ось зустріч з Ескамільйо. Тут Кармен-Образцова вже з самого початку не може приховувати своєї жагучої цікавості до улюбленця публіки. Правда, вона намагається дивитися на нього потай, щоб тереодор не зміг зауважити її погляду. Але вже одне слово, кли після фрази Ескамільо «так, чекає тебе любов» Кармен повторює «Любов», наділене розкішним, бархатистим, якимось жагучим звучанням, викриває Кармен повністю. Цікаво навести відгук критика однієї з Венських газет: «О.Образцова була не просто центром спектаклю, вона здавалося заповнювала собою весь сценічний простір Венської державної опери, і все, що там відбувалося ми починали сприймати як би її очима. Так, в другій дії під час знаменитих куплетів Ескамільо ми не відриваючись дивилися не на виконавця ролі тореадора, а на Образцову, напружено слідкуючи за тим, як вона слухає ці куплети, які почуття вони викликають у її Кармен і відбувалося це зовсім не тому, що співак партіїї Ескамільо нас чимось не влаштовував, зовсім навпаки, він співав прекрасно, але усі нитки дії вели до Образцової-Кармен. Особливо її реакція, її відношення до тої чи іншої дії не залежно від того, співає вона сама в даний момент, або просто присутня на сцені, ставали рушійною пружиною драми». [8. c.126]
       А ось в сцені гадання розкривається нова Кармен. Вона чуттєва, жіночна, засмучена. Кармен нагадала собі смерть і кілька разів по-новому розкладала карти. Але вирок смерті постійно переслідує її. Арія пронизана відчуттям тривоги. Сцену гадання розпочинають Фраскіта та Мерседес – циганки, подруги Кармен. Образцова-Кармен стоїть осторонь спокійна і всім своїм виглядом показує передчуття біди і чогось неминучого. Коли подруги нагадали собі кожна свою долю, Кармен виявляє бажання теж погадати. Зі словами «а тепер подивимось що мене чекає», вона сідає на хустку розстелену на землі і починає викладати карти. Образцова з перших слів «бубна, піка!» насичує свій голос переживаннями, тривогою. І на слові «смерть!» точно відчувається безвихідь ситуації. Образцова оперує своїм голосом як пластиліном, показує будь-які людські переживання. Я впевнена, що це наслідки великої кропіткої праці та величезного таланту, як співачки так і актриси. Ось розпочинається арія. Мелодія дуже наспівна, кожен звук випливає з попереднього. Мелодична лінія починається у малій октаві h м і йде до гори висхідним ходом. Потім знову повертається висхідним. Усі мецосопрано мають свої перехідні ноти з першої октави в малу, але Образцова на стільки їх завуальовує за допомогою прекрасної вокальної техніки, що мелодія ллється наче струмок. Перші слова арії «скільки б ти не мішав карти, долю не зміниш. Весь час буде випадати те що назначене долею. Карти не будуть брехати…!» І Образцова спокійно і монотонно співати, сама майже не рухається, всім своїм виглядом показуючи той жах який переважає всередині. Поступово збільшується динаміка арії. Образцова повільно рухається до кульмінації, до «фа» другої октави на словах «якщо карти показали твою долю, не потрібно їх перемішувати» гарно ставить високу ноту і після неї на словах «карти все одна скажуть, смерть!» повністю змінює окраску голосу, неначе почала співати інша людина. Звук став густим, темним, неначе якась зла сила промовляє ці слова. Переходить Образцова на грудний регістр на словах «Знову смерть!» і співає з великим розпачем і відчуттям приреченості. Кармен все розуміє і знає, що кохання Хозе її погубить, але мужньо тримає себе в руках. Не впадає в істерику, а стримано ззовні і боляче всередині переживає звістку про смерть, яка чекає її в близькому майбутньому. Ось так Образцова перевтілилася в один найяскравіших образів в оперній культурі. В цей багатогранний, різноплановий образ вимагає великих фізичних сил, високої вокальної підготовки та акторської майстерності. «Мене інколи питають, - говорить Образцова, - про що в першу чергу я хочу розповісти своїм слухачам, з якими думками виходжу на оперну сцену, або концертну естраду? На це питання, мабуть, легше відповісти, якщо я сама поставлю себе на місце слухача. Так чого ж я перш за все очікую від артиста? Щоб проспівана ним фраза завжди несла в собі образ, настрій, характер, при чому не в стані спокою, а в русі, динаміці. Великий художник завжди нам яскраво відчути, як визріває драматичний конфлікт твору. Ось звучить елегійна, спокійна музика, але вже в тому як вона виконується, якими вокальними фарбами вона розмальована, ми бачимо щось таке, що дає можливість розвиток дії. Техніка, майстерність у такого артиста направлені до досягнення однієї мети – відтворенню образної суті музики, її неповторного емоційного наповнення». [8. c.127]