Денис Володимирович Січинський (1865-1909)

       Композитор Денис Січинський був популярним за життя, особливо на початку ХХ століття. Він залишився добре знаним автором, насамперед завдяки численним хоровим колективам у Галичині, а також завдяки великим українським співакам, передовсім Соломії Крушельницькій.
       Денис Січинський народився 2 жовтня 1865 р. в с. Клювинці Копичинецького повіту (нині - Гусятинського району). Раннє сирітство перешкодило отримати музичну освіту. В ті часи це було можливе тільки за кордоном - у Відні або в Празі. Основи музичних знань Д. Січинський засвоїв у Тернопільській гімназії, а відтак, після короткочасного перебування у Львівському університеті, поглиблював їх епізодично.
       Прожив він важке і трагічне життя. Доля немов навмисне нагромадила перед ним гору перепон, і він, надзвичайно талановитий, вимушений був, прориваючись крізь борги, злидні, боротися, щоб стати митцем.
       Його життя минуло в злигоднях і нестатках. А останні роки - в пекельній боротьбі зі страшною недугою - раком горла.
       Помер Д. Січинський 26 травня 1909 р. Лише після смерті композитора громадськість усвідомила, якої втрати зазнала. На його могилі у меморіальному сквері Івано-Франківська стоїть пам’ятник-бандура, а музичне училище носить ім’я Д. Січинського. На його честь найменовані вулиці.
       У 1891 р. він став одним із засновників музичного товариства "Боян". Саме львівському "Боянові" композитор присвятив свої два великих твори - в’язанку народних пісень "Було не рубати зеленого дуба" і кантату "Дніпро реве". У 1894 р. Д. Січинський брав участь у створенні у Львові комітету для збирання й публікації українських народних пісень.
       Найбільше писав Д. Січинський для вокалу, завдяки хоровій і пісенній традиції в українській культурі. Найвизначнішими є композиції на тексти І. Франка та Т. Шевченка. Д. Січинський був першим в українській музиці, хто звернув увагу на філософський та психологічний зміст поезії.
       Схильність до трагічної тематики й суб’єктивне її трактування, зв’язок музики з текстом - визначальні для Січинського-романтика. Він зумів відобразити у своїй творчості сучасну йому епоху. Показовим є звернення до великих форм. Це історична опера "Роксоляна" та незавершена спроба в тому ж таки жанрі за побутовою драмою І. Франка "Будка".
       Денис Січинський залишив нам прекрасні пісні-романси "Як почуєш вночі" на слова І. Франка, "Дума про Нечая" на народний текст, "Бабине літо" ("Гей, лети, павутиння"). Цю пісню Соломія Крушельницька виконувала й на останньому своєму концерті. Це й пісня "У гаю, гаю" (сл. Т.Шевченка), "Не співай мені" (сл. Лесі Українки), "Із сліз моїх" (сл. Г. Гейне). Вони чарують неповторною мелодією і своєрідністю, щирістю і глибиною емоційного настрою.

       Поряд з М. Лисенком наприкінці XIX ст. в українській музиці з'явилися нові імена — це композитори Денис Січинський, Остап Нижанківський, Володимир Сокальський і вже згаданий раніше Михайло Калачевський. Кожний з них написав твори, які збагатили нашу культуру, хоч здобутки були значно скромнішими, аніж Миколи Лисенка. Денис Січинський розпочав свою композиторську діяльність наприкінці 80-х років XIX ст. Вона була пов'язана з містами Західної України — Станіславом (нині Івано-Франківськ), Перемишлем, Коломиєю, Львовом. Обравши шлях музиканта-професіонала, Січинський жив у дуже важких умовах, у великій матеріальній скруті, які були типовими тоді для української культури в цілому.
       Народився Денис Володимирович Січинський у 1865 році в селі Клювинцях на Тернопільщині. Його батько, за професією вчитель, був фінансовим управителем панського маєтку. Сім'я часто переїжджала в пошуках роботи. У Тернополі Денис закінчив початкову школу і вступив до гімназії. В ті часи (1879—1887) навчання там велося німецькою і польською мовами. З 80-х років культурне життя Тернополя значно активізувалося: «Руський народний театр» ставив п'єси І. Котляревського, М. Кропивницького, М. Старицького та інших, громадськість святкувала роковини Т. Шевченка, організовувалися хори, почала виступати видатна співачка Соломія Крушельницька. Все це мало позитивний вплив на молодого Січинського. Він прилучається до хорового співу, починає серйозно займатись музикою. Йому допомагає вчитель музики гімназії Лев Левицький а також піаніст, органіст і композитор Владислав Вшелячинський. Останній, зокрема, став першим учителем Дениса з композиції. Саме в 1886—1887 роки Січинський написав кілька хорів, фортепіанних п'єс, пісень для голосу. Закінчивши гімназію (1887 p.), він переїжджає до Коломиї.
       Але вже через рік, зібравши трохи грошей, Денис Володимирович вступає до Львівського університету. Невдовзі його вибір остаточно зупиняється на музиці. Цьому могла сприяти зустріч із Вшелячинським, який на той час був професором Львівської польської консерваторії. За три роки навчання (1890—1892) композитор завершив свою музичну освіту в консерваторії по класу професора К. Мікулі, учня Шопена. У студентські роки Січинський написав порівняно небагато («Дума про Нечая» для тенора з фортепіано, ряд пісень). Зате він бере активну участь у музично-громадському житті Львова, зокрема керує хором, дає концерти, виконуючи твори М. Лисенка М. Вербицького, О. Нижанківського та інших.
       У 1892 році композитор створив кантату «Дніпро реве» і в'язанку народних пісень для хору. Разом із солоспівом «У гаю, гаю» та хором «Коби я був пташков», написаними раніше, вони знаменували появу яскравої мистецької особистості (до речі, кантата «Дніпро реве» на конкурсі у Львові одержала першу премію). Не маючи постійної роботи, композитор часто міняє місце проживання, шукаючи твердого заробітку. Із Львова він переїздить до Перемишля, потім до Стрия, а 1899 року — до Станіслава де він і жив з невеликими перервами до самої смерті. Крім композиторської діяльності, Січинський працює з хорами концертує з ними, організовує музичні товариства, створює у Станіславі музичне видавництво і музичну школу. Чи не найактивнішою була композиторська праця Січинського на початку XX ст., зрілий період його творчості. Тоді він написав оперу «Роксолана», кантату «Лічу в неволі», хори «Пісне моя» «Непереглядною юрбою», «Мій краю коханий», романси «Як почуєш вночі», «І золотої, й дорогої», «Із сліз моїх», обробки українських народних пісень, музику до театральних вистав, твори для оркестру й окремих інструментів.
       Останні роки життя Січинського були дуже важкими але й тяжко хворий він не переставав працювати: закінчував оперу гармонізував на замовлення видавця колядки і щедрівки. Помер композитор 1909 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). На могилі митця споруджено вже за радянського часу пам'ятник. Його іменем названо Івано-Франківське музичне училище. Кантату «Лічу в неволі» написано у 1902 році на вірші Т. Шевченка. Це одна з найвидатніших композицій Січинського. Твір одночастинний і складається з чотирьох розділів, які втілюють кілька образів. Казематна Шевченкова поезія передає смуток, безвихідь: тяжко перебігають дні поета у далекому засланні. Композитора привабив емоційний тонус цих поетичних рядків, співзвучний тим сумним настроям, що огортали самого композитора. Починається кантата інструментальним вступом у похмурому, зосередженому сі-бемоль мінорі. Емоційні хвилі вже тут досягають кульмінації (137).
       Перший хоровий розділ звучить похмуро, важко (138). В наступному відчувається деяке просвітлення й пожвавлення. Другий розділ виконує тенор соло, його мелодія аріозно-речитативна. Досить виразна мелодія робить оповідь гнучкою. Вона звучить на фоні полонезної фактури. Отже, другим розділом композитор вносить образний, темповий і фактурний контраст (139).
       Наступний розділ знову хоровий. В ньому втілено ще один образ, що контрастує попереднім. Тут Січинський використав коломийкову жанрову основу. Настрій цієї музики сумний, місцями навіть драматичний (яка далека ця пісня-танок від жвавості й життєрадісності, типових для народних коломийок) (140). У двох останніх невеликих епізодах (особливо другому) знов повертаються смуток, відчуття безвиході, пронизані досить гострими й напруженими кульмінаціями. Останній епізод виконує роль тональної репризи, він звучить у сі-бемоль мінорі, творячи з початковим розділом тональну рамку.
       Романс «Бабине літо» — ліричний за змістом. Поезія М. Гавалевича привабила Сочинського красою образного змісту: вона втілює мрії людини, що снують, мов павутиння, в сонячну, але осінню днину. Крайні частини тричастинної репризної форми характеризує легкий, м'який ліричний плин мелодії прозорого фортепіанного супроводу. Тут композитор творить образ нездійсненного щастя, що асоціюється з легким павутинням бабиного літа. Шестидольний метр сприяє легкості й грайливості музичної тканини. Ці частини написані в сі мінорі (141). Середня частина романсу значно сповільненіша, її ритм укрупнено (восьма з крапкою замість восьмої). Тут з'являється образний і темповий контраст. Ця частина відтінює грайливо-ліричний, хоч і дещо журливий, настрій крайніх частин. Січинський продовжив той напрямок композиторської праці, який утвердив М. Лисенко у вокальній і вокально-інструментальній музиці. Музично-громадська праця Дениса Січинського сприяла піднесенню музично-культурного життя на Західній Україні.