Порівняльна характеристика різних редакцій інтенцій Й.С. Баха

       Критичні епохи в історії народів майже завжди викликали до життя велике мистецтво, яке стриміло осмислити сучасність і висвітлити шлях в майбутнє. Представником такого мистецтва є Й.С.Бах. Його думка, втілена в одрази, текст повільніше, але русло її було глибоке. При всій широті і могутності свого генія, Й.С.Бах не був революціонером німецької музики, а явився, скоріше, філософом-просвітителем. Він продовжував лінію, яка вела початок з глибин вимученої Німеччини 16-17 ст. В творчості Баха знайдено прекрасні зразки великих ораторіальних жанрів, твори для органу, клавіру, скрипки. Бах – прекрасний імпровізатор свого часу, методист, майстер гармонії, неперевершений поліфоніст. Протестантський хорал став для нього тим середовищем, через яке інтонації, образи фольклору ширше всього вливались в його музику. Його мелодичний стиль, і монолітній і простий, органічно ввібрав в себе типи, які виникли з інтонаційних пластів різної давності, з різних сфер демократичної художньої культури і форм музикування. В глибокім і свобіднім диханні бамівського мелосу, велика організуюча роль ритмічного імпульсу. В епоху Баха музика гамофонна гармонічного складу була ще молода. Вільний стиль поліфонії утвердився також тільки у другій половині 17 ст. Після цього в особі Баха гармонія здійснила стрімкий рух вперед. Вона розрослася в могутній плай музичної культури від часу Відродження до творчості Шумана, Ліста, Вагнера. Найбільш висока і багата галузь бамівської творчості – поліфонія.
       В творчості і в цьому музичному житті Баха дуже велику і своєрідну роль відіграв клавір. Це був чисто світський інструмент, любимий інструмент до аш нього побутового музикування. Клавір став для Баха щоденною основою муз експериментування в галузі строю, гармонії, формоутворенні. Бах розширив образно-виразову серу клавіру і опрацював для нього більш широкий, синтетичний стиль, який ввібрав в себе виразові засоби, прийоми з органної, оркестрової та вокальної літератури. Його клавірний стиль переступив границі технічно-можливого для всіх тодішніх конструкцій і становився фактором, дальшого прогресу, був призначений для тільки що створеного фортепіано.
       22 січня 1720 р. Бах почав записувати в нотний зошит п’єси для навчання свого старшого сина Вільгельма Фрідемана. В цьому запиті, поряд з іншими нескладними творами були поміщені 15 двохголосних п’єс зовсім нового жанру під назвою “Pralambulum” і 14 трьохголосних п’єс під назвою “Fantasien”. Це перший варіант двох і трьохголосних інтенцій, які в 1723 р. появились в своєму теперішньому виді. Двохголосні називалися інтенції, трьохголосні – симфонії.
       З часу виникнення інтенцій, які Бах призначив спеціально для опрацювання контабільної манери гри, линули століття. Інтенції стали настільною книгою в шкільному педагогічному репертуарі. Багато видатних піаністів використовували їх і робили свої редакції. Серед них слід назвати ряд редакторів інтенції Баха це такі, як: К.Черні (1840), Польдетвейзера, Бузоні, Бімофа, Дибенка, Райзмана, Бартока, Бросудо, Ружицького, Л.Ландсгофа, Муджеліні.
       Однією з відомих редакцій інтенцій Баха була редакція К.Черні (1840 р.). Черні – представник романтизму. В його редакції добрими рисами є продумана аплікатура, вигідне роз приділення середніх голосів в інтенціях Баха, але вона мала і ряд недостатків. В ній панує безперервне легато, переважає хвилеподібна динаміка, відсутні контрастні, динамічні протиставлення, перебільшені швидкі темпи, дана велика кількість сповільнень. В цій редакції відобразилася епоха Черні, яка дає піаністам зовсім невірний портрет великого композитора.
       Порівнюючи двохголосу інтенцію № 3 Й.С.Баха в редакціях Ружицького, Гольденвейзера і Бузоні можна сказати, що редакція Руцького зроблена під впливом М.Черні. Вона не є вдалою. В ній перші два такти мелодії подані під одною лігою. Аналогічний принцип групування лігою поданий на протязі цілого твору. Зі сторони динаміки подані часті і детальні зміни сили звуку. Розшифровка мелізмів не цілком вдала. В 23 такти на видержаному “соль” другої октави редактор подає трель. В редакціях Бузоні і Гольденвейзера “соль” підкреслене видержане.
       Аплікатура в редакції Ружицького вказана скупо. Щодо тему, то темп інтенції № 3 у всіх трьох редакціях різний. У Ружицького – Vivace, у Гоузоні – Vivace, quari Allegro (Lebhaft und Kraftiq) Тольденвейзера – Moderato. Я вважаю, що редакція Ружицького не відповідає стилю Й.С. Баха. Музика Баха проста і безпосередня. Образна сфера клавірної творчості Баха – передача глибоких людських почуттів, радості, торжества, піднесення.
       В редакції Гольденвейзера даний вступ від редактора, в якому сказано, що метою видання є – подати точний текст двохголосних інтенцій і симфоній, звільнений від різких нашарувань і неточностей в більшості пізніших видань. В основу тексту положено: видання Бамівського товариства і детально провірене по рукописах видавництво Штейнгребера під редакцією Бішофа. (Щодо р-ції Бішофа, то Біншоф в своєму тексті поставив аплікатуру, характер і темп з метрономом взяв в дужки. Текст Й.С. Баха даний без змін; ліги збережені, ті які поставлені в деяких випадках самим Бахом. Прикраси позначені так, як їх написав Бах, чого в більшості видань немає. Розшифровка прикрас зроблена на додаткових лінійках відповідно до того, як ці прикраси виконувались в часи Баха. В цій галузі часто зустрічаються різні думки, особливо в відношенні ритмічної сторони.
       Позначення темпів, динамічних і ритмічних відтінків Баз в інвенціях і симфоніях перебив зовсім, - вони виставлені Гольденвйзером в джках. Ткож Гольденвейзером виставлена аплікатура, якої зовсім немає у Баха. При цьому редактор стримів до відповідності її з будовою мотивів і фраз, а в симфоніях – до точного виконання голосоведення, що в поліфонічній тканині особливо важливо і, розуміється, важніше, ніж “вигоди” виконавця.
       В деакції Гольденвейзер подані також словесні пояснення до нотного тексту деяких інтенцій. Вони допомагають в зрозумінні характеру твору, можливості різних варіантів виконання мелізмів. Ця редакція значно краща в розумінні і відтворенні музики Баха. Все сказане вище стосується і розглядуваної двохголосної інтенції Баха №3, тональність якої – D-dur. В ній ліги відповідають фразуванню, але це стосується згрупованих шістнадцятих.
       Цим показується і в той же час підкреслюється устремління до плавності і кантиленне їх виконання. В своїх зауваження Гольденвейзер вказує, що Бах починає лігу кожний раз з другої шістнадцятої. Також відносно виконання вісімок. В нотному тексті не подано х-р їх виконання, тільки в зауваженнях написано, що треба грати non legato. Для виконавця зручніше було б вказати це в нотному тексті. Що стосується темпу – Moderato – він інший ніж в усіх інших редакціях (сповільнений). Очевидно редактор хоче підкреслити більш спокійний характер твору, хоче зосередити увагу у виробленні плавності виконання. Динамічні відтінки подано в думках. Цим вноситься свобода виконавця, яка часом створює, і невірне трактування твору. Найбільшу цікавість становить редакція інтенції Бузоні. Проблема інтерпретації бамівських творів займала одно із центральних місць в творчості Бузоні. Він зробив цілий ряд транскрипцій бамівських творів, був редактором. Добре Темперованого Клавіру, двоголосних і трьохголосних інтенцій. На його думку редакції цих творів повинні були утворити “вищу школу фортепіанної гри”.
       У відповідності з таким завданням у своїх редакціях Бузоні подає не тільки виконавські вказівки, але і поширені зауваження, В зауваженні до інтенції велике місце займає аналіз форми, розкриття образно-емоційного змісту п’єси. Бузоні стояв за мужнє, суворе, просте і масштабне виконання творів Баха; борця проти сентиментальності і елегантності в розумінні Баха. Тому так часто, в кінці п’єс зустрічаються попередження “non.rall, non.rit”, бо ці сповільнення не є в дусі Баха. Опрацюванню “співучої манери в грі” сприяє вказане Бузоні фразування, яке обумовлює виразовість мелодії, підкреслює її яскравий, образний характер. Фразування позначується не тільки лігами, але і групуванням тривалостей. Базоні в своїй редакції дає кінцеву версію бамівського нотного тексту. Дещо складніше є з мелізматикою. Бузоні майже всюди розшифровує прикраси, виписує їх прямо в нотному тексті. З однієї сторони це ограни чує самовільне виконання учнів і малоосвічених педагогів. А з другої сторони, такий метод позбавляє прикраси імпровізаційності і невимушеноті виконання. Розшифровка прикрас, часто є занадто свобідною. Наприклад: часто трель, по правилах, виконується з верхнього звуку, а Бузоні починає трeль з нижнього звуку. Те саме маємо з мордентами. (4 такт інтенції – D-dur). Годенвейзер розшифровує так Бузоні.
       Динамічні відтінки даної інтенції. В основному використовує принцип співставлення F I mf, в окремих випадках “piano”. Крещендо і дімінуєндо – ограничені. Порівнюючи редакцію Гольденвейзера, ця інтенція виконується більшим звуком. Динамічні відтінки – терасовидні. Трактовка допускає різні нюанси. У відношенні форми, в редакції Бузоні є виділені три розділи і кода, що відповідає складнішій формі фуг Баха.
       Мета інвенцій – підготовити учнів доскладніших поліфонічних форм. У редакції Гольденвейзера цих вказівок немає. Аплікатура поставлена детально, вона є вигідною для виконавців та самого виконання. Що стосується артикуляції при виконання клавірних творів Баха є дві думки: одні – старше покоління – вважають, що бамівська поліфонія вимагає legato, і що legato є прийомом бамівських клавірних творів. Друга думка – представники, які опираються на ім’я і авторитет Бузоні стверджує, що основним прийомом виконання клавірних творів Баха є гра “non legato”. Ці питання є суперечливими; мистецтво артикулювання клавірних творів вимагає розвитку legato і non legato, опрацювання цих прийомів, їх протиставлення. В поліфонічних творах кожний голос має своє особливе артикуляційне забарвлення. Наприклад: в інтенції №3 у редакції Гольденвейзера вісімки написано non legato, а Бузоні – стакато:
       Шістнадцяті у Гольбденвейзера non legato, а у Бузоні – поєднаний штрих legato з non legatom. Як відомо в рукописах своїх клавірних творів Бах не давав виконавських вказівок, з динамічних відтінків використовував тільки три позначення – focte, piano і в дуже рідких випадках pianissimo. Таке ж обмеження в бахівських текстах застосування темпових позначень. Артикуляційні позначення теж подані по різному. Поряд з творами, в яких немає позначень штрихів, зустрічаються такі в яких штрихи детально позначені. Клавірні твори відносяться до творів з непозначеною артикуляцією. З розглянутих редакцій інтенцій Баха найбільш вдалими для педагогічної практики є редакції Гольденвейзера й Бузоні. В цих редакціях збережений по можливості стиль Й.С. Баха. І все ж таки редакція Гольденвейзера дає більш правдиве трактування.