Інтерв’ю з керівниками фольклорного ансамблю “Божичі” Іллею Фетисовим і Сусанною Карпенко

Ілля Фетисов і Сусанна Карпенко – керівники фольклорного ансамблю “Божичі”, який вже вісім років виконує стародавні українські народні пісні і танці, зберігаючи манеру, принципи народного музичного мислення і виконавства. Вони не просто ретранслюють автентичну народну музику, а пропускають її через “я” кожного учасника гурту.

Через унікальний голос і виконавські особливості кожного ця музика звучить по-новому, зачаровує урбаністичну молодь і привертає її увагу до народної культури. Наближуючи автентику до сучасності, “Божичі” допомогають їй не загинути у нашому шаленому глобалізованому світі.

Ілля і Сусанно! Всі пісні вашого нового альбому “Вік любиш – не налюбишся” - про любов. Ви навмисно зібрали їх в одному диску? І звідки взялася така влучна назва?

Ілля: Можна сказати, вони самі там зібралися. Коли ми відчули, що настав час писати новий альбом і подивилися на свій репертуар, само собою вийшло, що переважна більшість наших пісень – про кохання. Тому всі «Божичі» одностайно вирішили, що наступний наш диск має бути присвячений саме цьому чудовому почуттю.
А назву ми «підслухали» у бабусь. В пісні про Уляну, яка увійшла до нашого альбому, є слова «три годи Василя любила, та й не налюбилася». Коли ми цю пісню записували на Миргородщині, одна з виконавиць після того куплету сердечно сказала: «Та й вік любиш – і не налюбишся». Звідси і пішла назва.

Сусанно, коли я слухаю пісні, де провідним є Ваш спів, я просто завмираю. Ваш гарний і потужний голос гіпнотизує і проникає кудись у підсвідомість. Це Ви народилися з таким голосом, це Ваш Божий дар чи можна навчитися так співати?

Бог кожному дає талант, головне його відчути і не дати йому згаснути. Я вважаю, що співочий талант дістався мені по спадку від музичної родини моєї мами. А навчитися так співати може кожен, хто хоч трішечки у своєму житті співає.

Насмілюся задати питання про Вас особисто. Це “Божичі” і спільна робота в експедиціях, коли Ви їздили по селах в пошуках народних пісень, з’єднали Вас у сім’ю? Як давно Ви разом?

Ілля: Я закохався в Сусанну з першого погляду, коли прийшов послухати молодіжний фольклорний ансамбль «Володар», в якому вона тоді співала. Це було в 1996 році. Звичайно, почуття спонукало до того, аби їздити з коханою в експедиції і вчитися співати в фольклорній манері. Тому опосередковано знайомство з Сусанною вплинуло на факт появи «Божичів». Хоча протягом двох років після створення ансамблю Сусанна в ньому не співала. Ми тоді були конкурентами (сміється).

Наскільки мені відомо, Ваша маленька донечка тепер також співає у дитячому ансамблі? Чи не могли б Ви трохи про нього розповісти? Здається, Сусанно, Ви вчите дітей співати?

Ілля: Донечка поки до участі в дитячому Сусаниному ансамблі не дозріла. Вона зараз надає перевагу виступу з «Божичами» і дійсно знає багато наших пісень і вже гарно (як на свій вік) вибиває на бубоні.

Сусанна: Так, на базі Дитячої школи мистецтв №2 діє дитячий фольклорний ансамбль «Райгородок», яким я опікуюся. В ньому співають діти від 4-х до 14-ти років, переважно, дівчата. Співаємо різних пісень. В репертуарі, насамперед, календарно-обрядові пісні, а також ігровий фольклор. Трохи танцюємо.

Вже брали участь у декількох всеукраїнських фольклорних фестивалях, а минулого літа успішно виступили на міжнародному фольклорному фестивалі «Кораблі приходять» в місті Клайпеда (Литва).

Ілля, Ви казали на презентації Вашого диску, що “Божичі” готують відеокліп на пісню “Герасим”. Це буде перший ваш відеокліп, чи не так? Коли і де ми зможемо його побачити?

Ілля: Так, це наш перший кліп. Ми плануємо зробити його презентацію десь у вересні місяці. Якраз буде пора весіль, а в кліпі розповідатиметься про невдале сватання сільського парубка на ім’я Герасим, якого майстерно зіграв наш «божич» Валера Гладунець. Але основні події цієї «сумної» історії будуть передані засобами мультиплікації. Слава Богу, в нашому колективі з’явився талановитий режисер, художник-мультиплікатор, а за сумісництвом гарний танцюрист та майбутній співак Юрій Борисенко. Він придумав сценарій кліпу (який є авторською версією подій, внаслідок яких хтось на Чернігівщині створив пісню «Да просив мене Герасим»).
Кияни зможуть побачити цей кліп на плазмових екранах метрополітена. Це вже точно. А також сподіваємося, що кліпом зацікавляться українські телеканали. Бо, зрештою, це не стільки кліп, скільки музичний мультиплікаційний фільм.

Ви збирали пісні переважно в селах Лівобережної Україні – у Вашому третьому альбомі переважають пісні з Дніпропетровщини і Полтавщини. З концертним туром Ви плануєте цього року проїхати, як сказано у Вашому прес-релізі, від Сум до Запоріжжя. Чому знову Лівобережна Україна?

Ілля: Мені здається, що Лівобережна Україна найбільше відірвана від свого коріння. Тут люди набагато більше, ніж на Західній Україні, соромляться свого селянського походження. Як потрапляють в місто, міняють мову. Може, якщо нас почують, в них голос предків прокинеться. Але, думаю, Західну Україну ми теж не обминемо. Там теж є багато наших шанувальників. Але є й достатньо таких, які вважають, що ми співаємо на суржику. Хоча, якщо розібратися, ще не відомо, у кого мова чистіша і діалект давнішій – у східняків чи західняків.

Ваш перший альбом “Котилася, ой, ясна зоря з неба” вийшов у 2004 році. Там вказано, що запис і продюсинг зробив Олег Скрипка. Чи можна сказати, що саме завдяки Олегові Скрипці цей диск побачив світ?

Ілля: Так, звичайно. Я пам’ятаю, скільки клопоту вартувало Олегові знайти рекорд-лейбл, який би згодився видати альбом фольклорного ансамблю. Тоді помогло тільки те, що Олег сам заспівав в цьому диску приспівки до «Українських страдань».

Але вже з другим альбомом, який, як і перший, випустила «Lavina music», проблем не було. Хоч фольклор і «не формат» для цієї рекордингової компанії (вона спеціалізується, насамперед, на популярній українській музиці), але керівництво «Лавіни» зі симпатією поставилося до нашої музики. І вже третій альбом «Божичів», який теж випущений на «Lavina music», можна сказати, ми робили з цією компанією вже «в любовному екстазі».

Питання навздогін – хто допоміг гурту “Божичі” напочатках, адже він народився ще 1999 року. Чи не могли б Ви пригадати, як все починалося?

Ілля: Ну, пологи приймала завідувач кафедри музичної фольклористики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Олена Іванівна Мурзина. Саме у неї вдома відбувся «перший концертний виступ» «Божичів» — нас тоді було ще троє, і ми прийшли до неї колядувати на Різдво 1999 року. Вона і запропонувала нам організуватися в новий ансамбль, який згодом ми назвали «Божичі».

Ім’я в пресі нам зробила вистава «В пошуках втраченого часу... Життя», яку ми створили спільно з тоді ще маловідомим, але талановитим режисером Владом Троїцьким, керівником ЦСМ «Дах». Вистава несподівано для багатьох виграла премію «Київська пектораль» в номінації «найкраща вистава камерного жанру», а згодом премію «Київський рахунок» в номінації «найкраща вистава сезону». Але крім імені, цей творчий проект навчив нас не боятися сцени і загартував наші голосові м’язи, адже ми грали-співали і по чотири вистави підряд. А постійна творча боротьба з режисером сформувала у нас досить стійкі принципи, як ми маємо поводитися з фольклором. За що ми йому дуже вдячні.

Звичайно, допомогла і творча співпраця з Олегом Скрипкою, яка вилилася в наш дебютний альбом. Але взагалі, хочу Вам сказати, ніхто так не допомагає розвитку, як вороги та заздрісники.

“Народний Оглядач” почав проект “Успішні українці”. В чому Ваш успіх?

Ілля: Я думаю, що говорити про свій успіх – це тішити диявола. Ми не успішні – ми просто знайшли баланс між особистою творчістю кожного «божича» та вічністю культури, яку ми несемо.