Грецький театр і література

       Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада.
       У XII—VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з’явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.
       Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);
Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);
Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);
Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

       Театр. Одним з найвизначніших явищ давньогрецької культури є театр. Він виник на основі народних пісень і танків під час свята бога Діоніса - покровителя сільського господарства і селян. Бог Діоніс був богом життєдайних сил природи. В його культі відбилися труднощі й радості великого сільського господарства, в якому за природними умовами Стародавньої Греції переважало виноградарство. Навесні, коли розвивалася виноградна лоза, відзначалося свято весняних Діонісів, а восени, під час збирання винограду, святкувались осінні Діонісії. Це свято було особливо веселим. Пили молоде вино, водили танок, співали й танцювали.
       Виконавці обрядових пісень на честь Діоніса - дифірамбів були вбрані в козлячі шкури. Звідси і походить слово «трагедія», тобто «пісня козлів» («трагос» - по грецькому козел, «Оде» - пісня). З дифірамбів вингикла грецька трагедія.
       Деякі пісні на честь Діоніса мали грайливий, веселий характер. З них постала комедія. Ці пісні співали хором на чолі з заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв х хором про Діоніса. Слухачі розміщувалися навколо великого пагорба, де корифей співав разом з хором. Щоб глядачам було краще видно й чути, корифей і перший артист стояли на підвищенні - спеціальній дерев’яній примостці, а глядачі розміщувалися на лавах, які йшли амфітеатром. Так виникли театральні вистави.
       Спершу театр був дерев’яний. Місце, де грали актори, називалось сценою від солова «скена», тобто намет. Спочатку це дійсно був намет, в якому переодягались актори. На сцені стояв жертовник на честь бога Діоніса. Внизу біля сцени розміщувався хор, це місце дістало назву орхестри. Далі йшли місця для глядачів - театр. Грецький театр завжди був просто неба.
       Грецькі театри вміщували до 20-25 тис. глядачів. У зв’язку з цим театральні вистави мали і особливу техніку. Жіночі ролі виконували тільки чоловіки. А щоб кожного актора було видно й чути всім глядачам, актори грали у чоботях з високими підставками - котурнах. Всі актори надівали маски, причому для кожної ролі - особливі маски. З рота маски стирчав рупор, який посилював голос. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити момент на сцені, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.
       Театральна вистава в Стародавній Греції була не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожний громадянин. Афінським громадянам починаючи з часів Пеннрікла видавали з скарбниці спеціальні театральні гроші на відвідання театру. Театр був школою виховання, де в п’єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.
       Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам’яток світового епосу — “Іліади” й “Одіссеї” (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.
       В архаїчний період у результаті розпаду родової общини відбувається формування античного полісу — міста-держави: Афіни, Спарта, Корінф, Аргос, Фіви. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв, наприклад про подвиги Геракла, а також розвивається лірична поезія Архіло-ха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурного розвитку Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були Олімпійські ігри — спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. е. один раз у чотири роки; Тіфійські — спортивні і музичні на честь Аполлона (бога поезії), Істмійські на честь Посейдона (бога морів).
       Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е.) та Софокл (497— 406 рр. до н.е.). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.).
       З розвитком рабовласницької демократії, особливо в Афінах, розвивається масовий вид літератури - драматичні вистави, що виникли на основі масових народних свят у формі трагедій і комедій.
       Як і вся давньогрецька культура, трагедії мали своєю основою міфології. В епоху класики міфологія стає носієм і виразником полісної ідеології. Проте втілювали у своїх трагедіях ідеї, що хвилювали тогочасне грецьке суспільство. Це зумовило величезну популярність трагедій у Стародавній Греції і перетворило їх на живий і яскравий документ тієї доби.
       В VI-V ст. до н.е. в Афінах жили і творили найвидатніші грецькі трагічні поети, що є класиками не лише грецької, а й світової літератури. Найстаршим з них був Есхіл (525-456 рр. до н.е.). Він жив у період боротьби з тиранією і розквіту рабовласницької демократії і брав участь у греко-перських війнах. Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями. До нас дійшли тільки деякі з них. Найвідоміша трагедія Есхіла - «Прометей закутий». В основу трагедії покладено грецький міф про те, що титан Прометей терпить страждання за те, що дав вогонь людям. Прометей виступає проти тиранічної влади Зевса. В трагедії відбився протест проти тиранії, поваленої в Афінах наприкінці VI ст. до н.е.
       Крім трагедій на міфологічні теми, Есхіл написав чудову патріотичну трагедію «Перси», в якій змальовано перемогу греків у греко-перських війнах і поразку Персії. В цій трагедії є опис Саламінського бою, в якому брав участь і сам Есхіл.
       Другим чудовим трагічним поетом доби розквіту Афін був Софокл (496-406 рр. до н.е.). Як і Есхіл, Софокл написав багато трагедій, з яких до нас дійшло тільки сім.
       Софокл оспівує творчу працю людини. Та поряд з цим Софокл звертається до ідеї долі, що тяжіє над людиною. Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі.
       Найвидатнішою трагедією Софокла є «Едіп-цар». У цій трагедії особливо чітко проводиться ідея безсилля людини перед долею. І у благородному образі Едіта втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір’ю.
       Крім трагедії «Едіп-цар», Софокл створив ще кілька визначних трагедій, серед яких вирізняється «Електра».
       Третім великим трагічним поетом Греції є Евріпід (480-406 рр. до н.е.) Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які призводять людину до нещастя й загибелі. Цікаво, що в Евріпіда нема ідеї сліпої долі. Не фатум управляє діями людини в його п’єсах, як у Софокла, а самі люди роблять своє життя. Але їхні почуття інколи стають фатальнішими, ніж доля. З його трагедій особливо відома «Медея». Вона присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки.
       Героїчна трагедія «Іфігенія в Авліді» добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для перемоги греків у Троянській війні. В трагедії «Іпполіт» зображується страждання Федри, мачухи Іпполіта, яка палко його покохала. Федра не в силі схилити пасинка на злочинний зв’язок і, кінець кінцем, бажаючи помститися, губить Іпполіта.
       Грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, височінню ідей і яскравістю образів, є одним з найкращих взірців драматургії.
       Класиком грецької комедії є Арістофан (450-388 рр. до н.е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя.
       Дія комедій Арістофана відбувається під час пеллопонеської війни і під час миру. Арістофан відображав інтереси сільського населення, яке особливо терпіло від воєн, тому в деяких своїх комедіях він енергійно виступив проти війни. Оскільки прибічником ведення війни був міський демос, то Арістофан піддавав його різкій критиці і висміював. У його комедіях виступають і відомі політичні діячі, і полководці, і ремісники, і селяни, і раби.
       Не було, здається, кожного явища в тогочасному житті, на якому б не зосередив своєї уваги Арістофан. Особливо відзначаються його комедії «Мир», «Жінки в народних зборах» та ін. Дошкульні місця афінського демосу і боротьбу різних політичних патрій Арістофан зобразив у відомій комедії «Вершники», дек висміюється вождь демократії Клеон.
       Як прихильники традиційних поглядів, Арістофан виступав проти теорій софістів і Сократа, що підривали, на його думку, старі підвалини. Проти них була спрямована комедія «Хмари». В комедії «Жаби» Арістофан висміював Евріпіда. Комедії Арістофана мали гостро політичний зміст, нерідко були політичними памфлетами, написаними яскравою розмовною мовою.