Радянська музика

       Після Великої Жовтневої соціалістичної революції мистецтво вперше набуло загальнонародного значення, стало засобом пропаганди і організації трудящих мас у боротьбі за побудову нового, соціалістичного суспільства. Музика стала надбанням широких трудящих мас. Значно розширилась сітка музичних учбових закладів і концертних організацій, в ряді великих міст створені нові оперні театри. На небувалу височінь піднесено самодіяльність як серед дорослих, так і серед дітей.
       Жовтнева революція в Росії була радісно сприйнята багатьма музичними діячами. Багато з них віддали всі свої сили і творчість служінню радянському народу, вони допомагали будувати нове, радянське мистецтво і виховувати кадри радянських музикантів. Тут слід насамперед згадати композиторів М. М. Іпполі-това-Іванова, Р. М. Глієра, О. Ф. Гедіке, Б. В. Асаф'єва, О. Д. Кастальського, М. Я. Мясковського, С. Н. Василенка та ін.
       У перші ж роки Радянської влади, в роки громадянської війни особливого значення набуває масова пісня. Виходить з підпілля стара революційна пісня і стає улюбленою піснею радянських людей. Серед таких пісень слід згадати «Сміло, у ногу рушайте», «В неволі скатований люто», «Варшавянка». Створюється і нова радянська пісня — «Сміло ми в бій підем», «Марш Будьонного», «Как родная меня мать провожала» та ін.
       Поряд з піснями з'являються і великі твори на радянські теми. Заслуговує уваги в цей період опера Р. М. Глієра 1 «Шах-Сенем», написана на сюжет азербайджанської казки. Опера побудована на азербайджанській мелодиці. 'Композитор використав у опері понад 30 народних мелодій, які розроблені ним на високому художньому рівні, в кращих традиціях російської класичної опери. Широко, барвисте і різноманітне розроблені оркестрові епізоди опери (увертюра, танці, вступи до окремих дій і т. д.). Опера «Шах-Сенем» стала справжньою азербайджанською народною оперою і мала безперечний вплив на творчість азербайджанських композиторів.
       Велике місце в творчості композиторів уже в той час займає балет. У 1927 р. Глієр у балеті «Червоний мак» зробив спробу показати в музиці образи радянських людей і китайських робітників, протиставивши їх «цивілізованим» гнобителям капіталістичної Європи. Музика балету реалістична, в ній багато яскравих мелодій, музичні характеристики подані в їх розвиткові; музична мова доступна і легко запам'ятовується. Цей твір поклав початок розвиткові реалістичного напряму в радянському балеті.
       Великий успіх мав також балет Б. В. Асаф'єва 1 «Полум'я Парижа», де широко використані пісні і музика епохи великої французької революції. На початку 30-х років в творчості ряду радянських композиторів починає утверджуватись принцип соціалістичного реалізму. У кращих музичних творах дано правдиве зображення дійсності в її революційному розвиткові. Композитори звертаються до народнопісенної творчості, збагачуючи нею свої твори. Мелодично-пісенне начало дістає широкий розвиток насамперед у радянській пісенній творчості. Радянська пісня цього періоду набуває великого значення завдяки глибокій емоціональності, оптимізму і різноманітності тематики, що відображає всі сторони життя радянських людей.
       Пісня проникає і у великі твори. Так, наприклад,—пісня «Полюшко» в 4-й симфонії Кніппера. Те саме можна сказати і про пісню «Від краю і до краю» з опери Дзержинського «Тихий Дон». Опера написана на сюжет романа Шолохова і була поставлена в кінці 1935 р. в Ленінграді, а потім — у Москві. Найбільш хвилюючими сторінками опери є масові, хорові сцени, основані на народних інтонаціях. Цікаві арія і сцена Оксани з Наталею, оповідання діда Сашка. Т. Н. Хренніков написав оперу «В бурю» на сюжет з епохи громадянської війни.
       Радянські композитори пишуть ряд опер на сюжети далекого минулого і розробляють народну творчість не тільки радянських народів, але й народів зарубіжних країн. Так, наприклад, Д. Кабалевський написав оперу на сюжет Ромен Роллана «Кола Брюньон», в якій відобразив життя французького народу в XVI столітті. В опері багато чудової, мелодійної музики, в основу якої покладені справжні французькі народні пісні. Кращі сторінки опери — хор збирачок винограду, арія Ласочки, «Застольна». «Хор збирачок винограду» перероблений автором у п'єсу для фортепіано. Великого розквіту досягає ораторія і кантата як епічно-героїчний жанр. Найбільшу цінність становлять кантата С. Прокоф'єва «Олександр Невський», основана на музиці до кінофільму, симфонія-кантата Ю. Шапоріна «На полі Куликовому» і ораторія М. Коваля «Омелян Пугачев». (Кантата Прокоф'єва «Олександр Невський» пов'язана з історичною подією 1242 року, коли російські воїни під проводом Олександра Невського розбили ворожі полки німецьких псів-рицарів у знаменитому льодовому побоїщі на Чудському озері. Вся кантата побудована на пісенній основі. Широко відомий хор «Ставайте, люди руські», в якому звучить заклик до боротьби.
       Симфонія-кантата Шапоріна «На полі Куликовому» пов'язана з іншою важливою подією в історії російського народу — битвою з татарами на Куликовому полі в 1380 році. Основну думку твору Шапорін висловлює в епіграфі: «Російська держава народилась не в скрині Івана Калити, а на Куликовому полі». Музика кантати драматична, сповнена глибокого пафосу і героїки. Особливо яскрава і виразна картина бою — центральний епізод симфонії-кантати. В ньому майстерно змальовані сили, що ведуть боротьбу,— монгольські орди і російський народ. Чудово поданий образ Дмитрія Донського, сповнений благородства, мужності і патріотизму. Близька за інтонаціями до російської народної пісні тепла і задушевна «каватина нареченої». Кантата завершується епілогом, що виражає радість визволеного народу, радість перемоги. Основою розвитку всієї музики-кантати є два контрастних образи: ворогів (татар) і росіян. Тема татар — могутня, грізна і сувора; в кінці кантати вона набуває характеру розгубленості і безпорадності. Тема руських — широка, співуча, близька до народної пісні— спочатку сумна, в кінці кантати звучить урочисто і переможно. Цьому сприяє ширший діапазон, потужне звучання всього оркестру, мажорний лад і т. д.
       Ораторія М. Коваля «Омелян Пугачев» глибоко народна як за змістом, так і за музичною мовою. На основі ораторії композитор створив оперу під тією ж назвою. В цій опері головною дійовою особою є народ з його думками, почуттями і переживаннями. Тому хори в ній займають центральне місце. Хори надзвичайно різноманітні як за змістом, так і за барвистістю звучання (жіночі хори в сценах зустрічі Пугачева з Устиною та їх весілля і сповнена драматизму сцена страти Пугачева). В опері яскраво подано образ Пугачева. Особливо хороша його пісня «Воля-вольная» і монолог «Чую, наче у вовчій ямі». Виразна пісня Устини з другої дії та її плач в останній картині.
       В цей же період створюється чудовий балет С. Прокоф'єва «Ромео і Джульетта», балет Б. Асаф'єва «Бахчисарайський фонтан» та ін. Саме в цих творах радянський балет виявляє високу ідейність, реалізм, народність, нову тематику, радянську або пов'язану з кращими творами світової літератури. Радянський балет перестає бути тільки танцювальним жанром, він перетворюється в глибоко драматичний музично-сценічний спектакль, оснований на міміці і танці.
       Велике значення у розвиткові музики в цей час «збуває звукове кіно, для якого пишуть музику наші кращі композитори, зокрема Прокоф'єв написав музику до фільму «Олександр Невський», Шостакович — до фільмів «Зустрічний», «Подруги», «Людина з рушницею», Дунаєвський — «Цирк», «Волга-Волга», «Веселі діти», Кабалевський — «Петербурзька ніч» і т. д. У другій половині 30-х років в Москві починають проводитись декади національного мистецтва.
       Національна політика Комуністичної партії і Радянського уряду розкрила перед народами нашого Союзу величезні можливості зростання і розвитку національної культури. В роки Радянської влади вільно розвивається діяльність і творчість національних композиторів — А. Спендіарова (Вірменія), Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, П. Козицького, К. Данькевича (Україна), У. Гаджибекова (Азербайджан), 3. Паліашвілі (Грузія) та багатьох інших.
       У період 1936—1941 pp. на декадах були виконані такі значні твори, як азербайджанська опера «Кер-Огли» Гаджибекова, вірменська опера «Алмаст» Спендіарова, білоруська опера «'В пущах полісся» Богатирьова і т. д. Велика Вітчизняна війна підняла весь радянський народ на боротьбу з фашистськими загарбниками. Високе патріотичне піднесення дістало своє відображення в творчості ряду композиторів, особливо піснярів: створюється величезна кількість пісень найрізноманітнішого змісту — від героїчно піднесених до лірично співучих, які співалися і в частинах Радянської Армії, і в тилу. З'являються великі твори, зокрема присвячена Ленінграду, 7-а симфонія Шостаковича (1941 p.), яка прозвучала як заклик до боротьби з ворогом. Образ радянського народу, Батьківщини характеризується в ній двома темами — могутньою, життєствердною і світлою, ліричною, співучою. Гостра, уривчаста тема ворогів розгортається поступово і звучить твердо, бездушно, механічно.
       Патріотичні почуття радянських людей дістали своє відображення і в ораторіях, зокрема в «Сказанні про битву за російську землю» Шапоріна. У 1942 р. А. Хачатурян створює балет «Гаяне», оснований на народних піснях і танцювальних мелодіях. Сюїта з танців цього балету часто виконується в концертах. Поряд з безперечними і великими успіхами радянської музики, в окремих випадках у творчості деяких композиторів мали місце формалістичні тенденції. Деякі композитори відійшли в своїй творчості від принципів реалістичної музики. Це виразилось у відриві від запитів народу, у зневажливому ставленні до мелодії, у зайвій ускладненості музичної мови.
       Протягом 1946—1948 pp. Центральний Комітет Комуністичної партії опублікував ряд рішень з питань літератури і мистецтва, в яких було піддано справедливій критиці збочення окремих радянських митців з позицій соціалістичного реалізму. Проблемам музичного мистецтва була присвячена постанова ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі». В ній накреслювалися шляхи розвитку радянської музики на основі принципів соціалістичного реалізму, народності і партійності. Постанова засудила формалістичні тенденції і мниме «новаторство» в музиці, які відривали мистецтво від народних мас і робили його надбанням вузького кола естетствуючих гурманів.
       Увесь подальший розвиток радянської музичної культури довів правильність і своєчасність принципових ідейних і художньо-естетичних положень, викладених у постанові «Про оперу «?Велика дружба» В. Мураделі», що була значним поштовхом до дальшого розквіту радянської музики. За наступне десятиліття написано ряд значних творів, зокрема опери «Сім'я Тараса» Д. Кабалевського, «Молода гвардія» Ю. Мейтуса, «Декабристи» Ю. Шапоріна, 7-а симфонія С. Прокоф'єва, 27-а симфонія М. Мясковського, 10-а симфонія Д. Шостаковича, балети «Мідний вершник» Р. Глієра і «Спартак» А. Хачатуряна, ораторія «Пісня про ліси» Д. Шостаковича, «Кантата про Батьківщину» Арутюняна, концерти для фортепіано і скрипки Д. Кабалевського та ін.
       Однак постанова «Про оперу «Велика дружба» В, Мураделі» була видана в період культу особи Сталіна, у ній, як і в опублікованих пізніше редакційних статтях «Правды» про опери «Від щирого серця» Г. Жуковського і «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, проявився суб'єктивний підхід й. В. Сталіна до оцінки окремих музичних творів і діяльності цілої групи визначних радянських композиторів.
       28. V 1958 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про виправлення помилок в оцінці опер «Велика дружба», «Богдан Хмельницький» і «Від щирого серця». Цей важливий історичний документ пройнятий батьківським піклуванням Комуністичної партії про розквіт радянської музики. Він матиме величезне значення для творчості наших митців, сприятиме дальшому піднесенню ідейного і художнього рівня музики і всіх інших видів радянського мистецтва. Одним з популярних творів, написаних за післявоєнні роки, є опера «Сім'я Тараса» Д. Кабалевського. Великого поширення набула з неї прощальна пісня комсомольців. Часто виконується музика з балету «Мідний вершник» Р. Глієра. Основне значення в ній має величезна гема «Гімн місту».
       Масові пісні і хорова творчість. Великих успіхів досягли радянські композитори у створенні масової пісні. Вона користується в нашій країні величезною популярністю, любов'ю. Поширенню пісні немало сприяло і звукове кіно, для якого радянські композитори написали багато пісень. Тематика ранніх радянських пісень пов'язана з роками громадянської війни. Серед них особливе місце займають пісні О. Давиденка (1899—1934 pp.). Його «Кінноту Бульонного», «Першу Кінну», «Пісню про наркома та його друзів» можна було чути на демонстраціях і в робітничих клубах, в армії і в флоті. О. Давиденко написав кілька дуже хороших хорів, які часто виконуються — «Море люто стугоніло», «На десятій верстві», «Вулиця хвилюється». Хори ці досить складні за своєю будовою і розраховані на виконання їх висококваліфікованими хоровими колективами. Музика їх виразна, доступна для сприйняття і близька широким масам слухачів за своїм змістом і мелодикою.
       Композитор Д. Покрас почав писати масові пісні у 1919 р. його пісня «Марш Бульонного» була однією з улюблених пісень бійців Першої Кінної і довго користувалася широкою популярністю серед трудящих мас. Героїка громадянської війни відбита і в піснях наступного періоду. Згадаймо для прикладу деякі кращі і найбільш улюблені пісні, зокрема «Пісню про Щорса» і «Партизан Залізняк» М. Блантера, «Орлятко» і «Пісню про дівчину-партизанку» B. Белого, «Пісню про Чапаева» і «Від'їзд партизанів» А. Новикова, «Тачанку» К. Лістова і т. д. Деякі пісні, автори яких були невідомі, стали справжніми народними піснями, наприклад, дуже популярна в свій час пісня «По долинах і по горах», записана О. В. Александровим і оброблена ним на новий текст C. Алимова.
       Найбільш поширеними і улюбленими є пісні І. О. Дунаєвського, особливо його широка і співуча «Пісня про Батьківщину», з якою в радянського народу пов'язано багато глибоких і хвилюючих переживань у дні війни і перемоги. Дунаєвського можна назвати співцем молоді, його «Марш ентузіастів» чудово виражає в музиці радість радянської творчої праці. Бадьорістю, життєрадісністю, молодим завзяттям і енергією сповнений «Спортивний марш». Пісні Дунаєвського «Шляхи-дороги», «Марш фізкультурників», «Спортивний марш» та інші міцно увійшлив репертуар хорових колективів. Композитор створював багато своїх пісень в тісній співдружбі з поетом В. Лебедєвим-Кумачем.
       Радянськими композиторами написано багато різноманітної і популярної музики до кінофільмів та для театру, де велике місце приділено масовій пісні. Всім відома музика І. Дунаєвського до фільмів «Веселі діти», «Діти капітана Гранта», «Цирк», «Воротар». Визначним радянським композитором, організатором і педагогом був О. В. Александров. Він написав чудову пісню «Священна війна», яку один музичний критик назвав «емблемою Великої Вітчизняної війни». В ній у стислій формі передані могутність російського народу і ненависть його до ворога. Вона проста, не вимагає ніякого супроводу, дуже зручна для співу в поході.
       Створений О. В. Александровим Червонопрапорний ансамбль пісні і танцю Радянської Армії користується популярністю не тільки в Радянському Союзі, але й далеко за його межами. Керівник хору ім. П'ятницького В. Г. Захаров писав пісні настільки близькі до народних, що часто їх важко відрізнити від справжніх народних пісень. Разом з тим він вносив своє індивідуальне і в мелодію, і в ладову структуру. Серед його пісень є і протяжні, співучі («Ой тумани мої, розтумани»), і святково урочисті та побутові («Проводжання», «Вздовж села»), і ліричні («Біля колодязя»), і жартівливі («І хто його знає»). Музика до кінофільмів «Свинарка і пастух», «О шостій годині вечора після війни», написана Т. Хренніковим, часто виконується і співається в концертах. Відома і улюблена музика Хреннікова до спектаклю «Багато галасу даремно», особливо «Серенада» і пісня «Як соловей про розу».
       Велика Вітчизняна війна викликала нове творче піднесення. Були створені чудові пісні, в яких звучала грізна ненависть до ворога і палкий патріотизм. Пісні ці сповнені мужності, сили і віри в перемогу. Вони підносили бойовий дух народу, з ними йшли на бій, вони допомагали і трудівникам тилу. "Кращі пісні цього періоду написані О. Александровим, В. Соловйовим-Сєдим, В. Захаровим та іншими радянськими композиторами. Для всіх цих пісень характерні яскравість і виразність мотиву, стриманість і простота, властиві російській народній пісні. В. П. Соловйов-Сєдой писав пісні переважно ліричні. В них він часто звертався до товаришів, друзів і знаходив для цього особливо теплі і задушевні та виразні мелодії («Вечір на рейді»). Часто його пісні бувають досить витієваті з боку мелодії і ритму, сповнені гумору, завзяття («На сонячній поляночці», «Як за Камою, за річкою» та ін.).
       Радянські пісні різноманітні за своїм змістом. В них співається про все, чим живе радянська людина, про все, що їй дороге і близьке. Пісня міцно пов'язана з життям, з народом, з нашою дійсністю. Вона показує радянську людину, все те краще, що є в ній,— її патріотизм, героїзм, гуманність. Ці чудові риси роблять її необхідною в житті, рідною радянським людям. Останнім часом в радянській музиці значне місце зайняла найактуальніша тема нашої сучасності — боротьба за мир і дружбу народів. Серед великих творів, присвячених цій темі, слід відзначити ораторію «На варті миру» С. Прокофьева. На цю ж тему написано багато чудових пісень, зокрема «Пісня про мир» Д. Шостаковича, «На захист миру» В. Белого, «Не бувать війні-пожару», «Це ж бо ми, молоді» С. Тулікова, «Співатимем про мир», «Москва — Пекін» В. Мураделі, «Дружби прапори вище» А. Бабаджаняна та ін. Багато з цих пісень широко відомі і за рубежем. Особливе місце серед пісень про мир займає «Гімн демократичної молоді» А. Новикова. Пісня ця, виконана на Першому фестивалі демократичної молоді в Празі у 1947 p., стала бойовою піснею молоді всіх країн.