Рок-музика та історія її розвитку в Україні

       Рок-музика – складне, багатоаспектне, внутрішньо суперечливе явище культури. Її формування, тісно пов’язане з соціальним середовищем, відбувалось у другій половині ХХ століття, в період істотних зрушень у сфері суспільних відносин, в тому числі етичних норм та уявлень, що зумовили відповідні зміни в соціальній психології загалом, в музичній – зокрема й особливо.
       Як явище музичного життя, рок заслуговує на різнопланове дослідження та осмислення – істориками, соціологами, філософами, теоретиками та істориками культури. Важливими є економічний та інженерно-технологічний аспекти становлення та розвитку рок-музики. Увагу психологів привертає особливий стиль прихильників року. Стильова система рок-музики остаточно сформувалась у 70-х роках ХХ століття і найяскравіше втілилась в хард-року (“hard” з англ.: “твердий”), що згодом став складовою одного з напрямів розвитку рок-музики і набув назви hard-and-heavy (з англ.: “твердий та важкий”). Рок сформував свою “мову”, моду, сценічний дизайн – і це предмети вивчення лінгвістів, семіотиків, культурологів.
       Все це ускладнює створення цілісної картини феномену. Можливо тому, незважаючи на сорокарічну історію існування цього явища, уявлення про рок й досі відзначаються широким спектром позицій: від визнання його значним явищем культури до заперечення самої думки про належність року до художньої сфери. Тим часом, рок-музика справила і продовжує справляти помітний вплив на культуру нашого часу. Це й зумовило вибір теми дослідження “Рок-музика як фактор розвитку культури другої половини ХХ століття”.
       Рок-н-рол в часи холодної війни сприймали лише як ідеологічну диверсію. Не інакше. Нетривалий період хрущовської відлиги другої половини 60-х ознаменувався швидким зростанням молодіжного прозахідного руху, коли десятки біг-бітових формацій гриміли у студентських гуртожитках, ретельно копіюючи "Бітлз", "Ролінг Стоунз", Елвіса Преслі. Стрімко завоювали популярність "Друге Дихання", "The Once", "Березень", "Еней" та інші.
       Саморобні записи рок-н-рольних кумирів блискавично розмножувалися і ходили по руках нарівні із записами західних груп. Звістки про концерти миттєво збирали гігантські натовпи молоді, тому потрапити на концерт зірок вважалося великою вдачею. Рок-н-рольна повінь, що розлилася країною, вже поволі тоненькими струмками пробивалася в ефіри державних ТБ і Радіо.
       Такий бурхливий початок рок-епопеї урвався раптово. «Празьку весну» 1968 року, або «Весну свободи» в Чехії було роздавлено радянськими танками і ці трагічні події мали досить драматичний відгомін в самому СРСР. Відділи КДБ, які розросталися як гриби після дощу, повели непроголошену війну проти інакомислення. У фокусі всевидячого ока КДБ опинилася і рок-музика. Ціла система обмежень і заборон мала б звести нанівець вільну творчість ніким не контрольованих груп. По суті рок-музику було заборонено. Натомість культивували радянську естрадну пісню і адаптований фольклор.
       Однак усе це не означає, що «рок-н-рол помер». Атмосфера підпільних концертів ще більше підігрівала інтерес до цієї музики, а тотальний застій 70-х покликав до життя надзвичайно оригінальний андеграунд — літературний, поетичний, мистецький. Щодо 70-х — це були роки розвинутого соціалізму та вокально-інструментальних ансамблів. Кожен такий ансамбль був закріплений за якою-небудь обласною філармонією, мав власних художніх і адміністративних керівників та виконував пісні, затверджені вищими інстанціями. Переважну частину репертуару становили твори членів Спілки композиторів. Свої власні твори музикантам дозволяли виконувати лише після того, як ці твори затверджували художні ради, що складали партійні працівники і члени цих самих творчих спілок. Найзапекліші опозиціонери і партизани від рок-н-ролу перемістилися в жанри, які знаходилися поза зоною досягнення радянської цензури — тобто грали популярний тоді джаз-рок, арт-рок, або музику, що не передбачала вербального ряду. Яскравий слід лишили по собі "Крок", "Репортаж", "Ореол", "Кредо", "Кросворд" та інші.
       1980-ті роки принесли перші паростки надії. Фатально постаріло Політбюро, наскрізь гнила економічна система та величезна кількість політичних анекдотів провіщали близькість свіжого повітря свободи. Пітерсько-московська «червона хвиля» як виразна рок-опозиція режиму, широко розлилася в СРСР. Це був час вибуху магнітофонної культури. Платівки фірми «Мелодія» мали доволі жалюгідний вигляд порівняно з бобінами і касетами, які тиражувалися кустарним способом, містили пісні "Зоопарук", "Кіно", "Акваріуму", "Аліси" та інших знакових груп епохи перебудови. Розквіт рок-музики в середини 80-х був інспірований початком горбачовської перебудови з її доктринами «гласності» і «прискорення». Заборонений плід поволі ставав доступним — легалізація рок-руху відбувалася лавиноподібно, в усіх містах з’являлися рок-клуби, а всі філармонійні ВІА нашвидкоруч перелицьовували своє звучання «під рок». Київський рок-клуб «Кузня» «вихлюпнув» на поверхню цілу обойму команд, які швидко здобули популярність не лише в Україні. Ешелон «важкого року» очолювали "Едем", "Перрон", "Квартира 50", "Кому Вниз", "Титанік", лідерами «альтернативного крила» були "Колезький Асесор", "Воплі Відоплясова" та "Раббота Хо". Усі вони активно концертували, адже клуби в різних містах тісно співпрацювали один з одним, постійно влаштовували якісь акції і фестивалі. Тодішні рок-клуби, створені ентузіастами і самими музикантами являли собою симбіоз репетиційної бази, концертного майданчика, інформаційного центру і тиражуючої компанії.
       Наприкінці 80-х років з’являється нова формація музикантів, чітко орієнтованих на ідеї національного відродження України. Їхню появу стимулював потужний фестивальний рух «Червона рута», який зібрав під свої знамена національно свідому творчу інтелігенцію. Найяскравішою подією була «Червона рута» в Чернівцях 1989 р. Саме там уперше на повний голос прозвучали "Брати Гадюкіни", Віка Врадій (сестричка Віка), "Зимовий Сад", "Кому Вниз", "ВВ". На хвилі відродження у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Києві та інших містах з’явилися досить самобутні групи, які різко відрізнялись від безлічі інших і старанно копіювали західні стандарти. В цілому, початок 90-х — це роки диференціації за стилями і напрямами. Роки напружених пошуків самих себе в світовому океані музики. А головне — відбулося таїнство самоідентифікації рок-музиканта в площині рідних традицій, в межах своєї — рідної землі.
       Однак відсутність музичної індустрії і бодай мінімальної шоу-бізнесової інфраструктури безмежно гальмуюють природні поривання музикантів займатися виключно музикою, примушуюють їх «тікати» в суміжні види діяльності. Вони самі «по крихті» збирають студії, клепають апаратуру, самі організовують концерти і самі ж опікуються виданням власних альбомів. На відміну від поп-музики, комерціалізація як така, майже не торкнулася рок-музики — тут ніхто не заробив великі гроші, ніхто не зробив кар’єру… Радше навпаки. Тому не буде нахабством з нашого боку розглядати рок, як чисте мистецтво людей талановитих, з чистими серцями.
       Багато цікавих і яскравих груп, про яких мова йтиме нижче, походять із столиці. Але Київ — ще не вся Україна. Захід, схід і південь також породили зірок і зірочок, що залишили помітний слід в історії жанру."