«Композиція – це ком, ком, ком –> позиція!..»

М.А.Ковалінас (із доповіді на IX-й всеукраїнській конференції
«Художня організація часу в музичному просторі»)

       У середу, 15 квітня, у затишній камерній залі школи імені Лисенка у Києві відбувся концерт композиторів класу А.Л.Загайкевич. Багато учнів прийшли підтримати друзів, завітали на концерт і студенти київської Національної музичної академії ім. Чайковського. Пізніше Алла Леонідівна зізналася, що мала з того велику приємність – раніше такої уваги її вихованцям не приділялося. За подібних обставин сидячі місця виявилися на вагу золота, тож пів зали слухали перший відділ концерту стоячи.
       Тривалий час уже минув із дня концерту. Відтоді Ваш покірний слуга встиг бути: а) безмежно радим із щасливого випадку 40-хвилинної розмови із композиторкою-викладачем, б) слухачем під час виконання твору на фестивалі нової музики «Два дні й дві ночі» за безпосередньої участі авторки, в) нещасним з того, як же писати, а точніше, на чому акцентувати Вашу, шановні, увагу у незначному за обсягами есеї про концерт милих композиторів. Не знайшовши більш гідного варіанту, повідаю, що з того концерту витяг особисто я…

1. Відчуття розчуленості-зворушеності при прослуховуванні творів молодших композиторів – Варвари, Таї, Дмитра. Що не кажіть, а як мені здається, окремі спрямування і орієнтири у певній мірі складаються у цей самий період – коли людина починає створювати, поєднувати, зіставляти. А тому, гадаю, продовження справи розвиватиме риси для кожного по-різному важливі: звукозображальність, мислення «клавішами» або «з голосу», замилування звучанням, стилізацію, наскрізний розвиток чи принцип контрасту і т.д.

2. Прелюдії Владислава Мироненка. Дев’ятикласник виділявся насамперед у злитності, потоковості музичного матеріалу кожної з мініатюр: імпресіоністичне милування звучанням у першій прелюдії, гра у другій, лаконічні теми-островки і споглядальність у третій. Також він запам’ятався доволі успішним застосуванням тембру фагота – інструмента, сказати б, «екзотичного» як для мислення композитора-школяра. Так у першій прелюдії він явив аристократичність, а у другій природу збентеженості. Пізніше у розмові Алла Леонідівна підкреслила неабияке відчуття Владиславом тембру: не знаючи техніки, механіки фагота і не володіючи тим інструментом, хлопчина написав речі саме для нього.

3. Катя Артеменко, Єва Рабчевська, Маша Куліковська, Аня Бурова. Прелюдії, балада, фантазія, вальс та пісня – ось така жанрова палітра-пропозиція є актуальною у 6-10 класах. Попри те, жанрові назви поки не несуть особливої ваги – мініатюри являють собою виливи настрою: чи-то драматичного забарвлення (балада К.Артеменко, де «важкій» першій темі контрастує ліричне лебедіння), чи-то вільного (прелюдії Єви із прозорими мелодіями у плинному річищі пасажів-арпеджіо та драмою-згадкою на кшталт «Адажіо» Альбіноні, прелюдія Маші із «фурійним» вступом і розсипом звуків містичного відтінку, її ж Фантазія із «арпеджіо-обгортанням» та споглядальністю, відбиток лірики Мендельсона у «Весні» А.Бурової), чи-то із руслом танцювальності (гадаю, написаний у Франції середини ХІХ століття Вальс М.Куліковської набув би значної популярності завдяки своєму шарму) або пісенності (спало на думку, що пісня «Рідний край» була би доречною за кадром світло-ліричного фільму про школярів).

4. Ірина Берінцева і Анна Аркушина. Маємо змогу прослідкувати ріст. По-перше, мініатюри набувають більш конкретного відтінку – тепер це бурлеска, пасакалія, романс. За тим з’являється і проблематика відповідна: романс на вірші Кароля Войтили, п’єси за картинами Сальвадора Далі, програмна прелюдія не без брутальності у назві – «Душимо сталінізм».

5. Романс А.Аркушиної «Простір, потрібний краплям весняного дощу» починається «накрапанням», що яскраво представляє основний характер – плин часу, медитативність (Алла Леонідівна сказала, що була здивована, коли учениця принесла на урок вірші папи римського). Перша прелюдія «Лабіринт» музично підтверджується нерівним, схвильованим тоном фразування, третя – «Хімія» – являє «невагомість» із повільним хаотичним «бродінням атомів»; прелюдія «Вальс» – то гіперболізована і надреальна експресія людини або вир не надто грізної стихії, що потребує «виплеску»; прелюдія «Post scriptum» образно являє контрастне зіставлення пристрастей в думках та їх же виваженої, стриманої передачі словами. Пасакалія збентежила надривною експресією скрипки, бурлеска ж протиставила їй механічне скерцо.

       Увагу привернули образи п’єс І.Берінцевої, написаних під враженням від творчості неперевершеного сюрреаліста: плин без поспіху, мелодія-марення (сюр-) і «колисковість» у «Постійності пам’яті», спотворена імітаційність як втілення «вдумливості» та ідеї у вигляді мірно спливаючих «метикуватих» акордів у «Філософі». Романс «Вже перший сніг…» на слова М.Рильського уявився сірим зимовим вечором самотності під акомпанемент снігу в аурі смутку. «Камерним», ескізним, споглядальним за характером видався цикл прелюдій із незначною амплітудою контрасту епізодів скерцо та самозаглибленості.

6. Арсен Яковенко представляв «Дві ілюзії» – не так часто вживане програмне іменування мініатюри, погодьтеся. Арсен єдиний, хто своєрідно рішуче «відсік» частину слухачів. Музична мова Арсена вже спирається на позаєвропейську ментальність – ламані, хльосткі фрази, звороти. Його твори стилістично ведуть початок від пана Веберна, принаймні, не раніше. В жодному із них – ні у «Ілюзіях», ні у п’єсах для скрипки – не віднайшлося місця ані такій звичній для нас класичній, ані романтичній традиціям. «Дві ілюзії» викликали доволі різні асоціації (що власне і передбачає «ілюзійність»): перша – пробудження зірок (спалахи світла по різних кутках), відтінок панічності, шукання, множинне мерехтіння, друга – віддалене споглядання, неспокійний сон-марення, вихоплені згустки простору. П’єси ж Арсена для скрипки соло асоціювалися (особисто у мене) із послідовною фіксацією контакту людини із власним внутрішнім голосом: у першій ніби вона картає себе чи мислить формулами «а якщо?», чи горить від сорому і рефлексує невдоволення, чи відкидає тут же пропоновану самій собі думку і таке інше; друга прелюдія сприймалася як лірична середина, у третій уявлялася гра, прямі кути та напружене марення.

7. Настя Чудомєхова, Дмитро Крещенський, Павло Мацкевич, Аня Пашковська, Ярослава Городня. Всі виконавці, як видно, відповідально поставилися до справи. І за це їм належить велике «дякую» (тепер не лише на словах!;))

8. Орест Смовж. Для мене – відкриття. Скрипаль грає виразно, проникливо, ефектно.

       Що ще написати… Надзвичайно «битими» є звороти, мовляв, «можливо, ці діти у майбутньому будуть відомими…» і т.д. Я ж можу сказати напевне, що Арсен Яковенко, Анна Аркушина, Ірина Берінцева та Орест Смовж вступатимуть цього року до Національної музичної академії ім. Чайковського, що молодші їх колеги продовжуватимуть писати музику, що Алла Леонідівна і далі виховуватиме таланти. Від нас же із Вами в такому разі потребується слухати. Ну і не забувати про «можливо, ці діти…». У всякому разі прізвища ми запам’ятали, чи не так?..

_v.offerdinck

Playlist
1. В.Лущик – «Вальс»
2. Т.Онацька – «Ранок», «Дуже холодний жовтень», «Зайчик», «Їжаки» (вик. А.Пашковська)
3. Д.Драч – «Геракл», «Привітання короля Артура»
4. В.Мироненко – Три ліричні прелюдії, 2 прелюдії для фортепіано і фагота (фагот – П.Мацкевич)
5. К.Артеменко – «Маленька балада»
6. Є.Рабчевська – 2 прелюдії
7. М.Куліковська – Вальс для скрипки з фортепіано (скрипка – А.Чудомєхова), пісня «Рідний край» (на вірші Ліни Костенко), Прелюдія та Фантазія
8. А.Бурова – «Весна»
9. А.Яковенко – «Дві ілюзії», Три п’єси для скрипки соло (скрипка – О.Смовж)
10. А.Аркушина – романс на вірші К.Войтили «Простір, потрібний краплям весняного дощу» (вик. Я.Городня), П’ять прелюдій, «Пасакалія та бурлеска» для скрипки і фортепіано (скрипка – О.Смовж)
12. І.Берінцева – Дві п’єси «За картинами Сальвадора Далі», «Бурлеска», романс на слова М.Рильського «Вже перший сніг» (вик. Я.Городня), 5 прелюдій для альта і фортепіано (альт – Д.Крещенський)

http://mi-re.do.am/news/2009-05-22-126