«Найбільше завдання для Львова –
нагадати світові, що ви і далі є тут.»

       Центр культурного менеджменту в рамках проекту «Залучення громадськості до формування культурного стратегії Львова» проводить серію інтерв’ю з людьми, думки яких важливі нам у процесі реалізації проекту. Сьогодні ми розмовляємо з Ліндою Кнудсен МакАуслянд, волонтером-консультантом Корпусу Миру США. Упродовж 20 років Лінда працювала в муніципальному відділі культури в Сіеттлі, а останніх 7 років очолювала його. У Львові Лінда перебуває вже 4 місяці і буде ще тут наступних 2 роки.
       Пані Ліндо, що Ви знали про Львів перед тим, як приїхати сюди? Чи відповідала знайдена інформація реаліям, які Ви побачили у Львові?
       Та інформація, яку я знайшла про Львів до свого приїзду сюди, була, здебільшого, про минуле міста. Я майже нічого не знаходила про теперішнє культурне життя міста та про те, яким воно бачиться у майбутньому. Однак, мені дуже хотілося приїхати сюди, бо я довідалася про багату історію цього міста. Приїхавши сюди, я була вражена якістю і витонченістю сучасного мистецтва у Львові. Для мене це було справжнім відкриттям, бо про це нічого не було сказано в інформації, яку я знаходила до свого приїзду сюди. Я з приємністю відвідую галереї, салони, виставки, культурні заходи і постійно відкриваю для себе щось нове.
       Ви у Львові вже 4 місяці. Чого, на Вашу думку, не вистачає місту у його культурному житті?
       Очевидним є брак приміщень. Це суттєво зменшує можливості для формування і розвитку потенційної аудиторії. На моє сприйняття у Львові є достатньо місць для традиційної високої культури, однак бракує місць для нових форм культурного самовиявлення та для експериментального мистецтва.
       Також, на жаль, у місті немає єдиного джерела інформації, де б можна було довідатися про все, що відбувається у місті: в театрах, в студіях, в музеях, в галереях, які культурні заходи заплановано в школах. Можливо, частково це тому, що я ще не дуже добре володію українською мовою. Щоб дізнатися про заплановані заходи в якомусь культурному закладі, мені треба щонайменше раз у тиждень приходити до нього і дивитися на афіші, які вони вивішують при вході. Плануючи маркетингову підтримку культурних заходів, необхідно орієнтуватися не тільки на жителів міста, але й на гостей міста, які часто не знають, де можна отримати таку інформацію.
       Львів, як і Україна в цілому, перебуває на перехідному етапі до ринкової економіки. Чи може культура претендувати на інвестиції, коли в держави не вистачає коштів на життєво важливі галузі економіки та соціальні програми?
       Дві речі хочу сказати з цього приводу: філософську і прагматичну. Починаючи з останньої, зазначу, що культура – це також важливий сектор економіки, який працевлаштовує багатьох людей. Це місце праці не тільки для тих людей, які працюють безпосередньо в закладах культури, але й, скажімо, для працівників прилеглих ресторанів чи кав’ярень. Прагматичність розвитку культури полягає також у тому, що вона стимулює людей до творчості і насправді є основою сучасної економіки. Без активного впровадження культури в навчальний процес загальноосвітніх шкіл ви не зможете виховати нову генерацію творчих людей. З огляду на цей суто прагматичний підхід, ви повинні розвивати культуру, незважаючи на те, чи ходитимуть діти до опери чи ні. Не кожен відчуває потребу іти в оперу чи театр. Також не кожен любить балет. Але це не так важливо. Культура – це необов’язково опера чи театр, вони є лише окремими культурними формами. Культура стоїть вище цих форм і об’єднує їх у собі.
       І тут ми приходимо до філософського поняття. Культура – це те, що ми не можемо відокремити від нашого життя, Культура – це те, хто ми є. Треба розрізняти високу культуру і культуру повсякденну. Часто люди, говорячи про культуру, мають на увазі високу культуру, але забувають про культуру повсякденну. Вони більше переймаються тим, що відбувається в оперному театрі. Проте культура насамперед це те, якими ми є. Те, що відбувається в оперному театрі, є лише похідною від того, якими ми є. Звичайно, наявність оперного театру у Львові є невід’ємною частиною його культурного життя, і це чудово, незважаючи на те, скільки людей туди ходить.
       Говорячи про роль культури в освіті і про важливість її для розвитку молоді, ми не повинні забувати, що кожна людина має задатки творчості. Цю творчість ми повинні розвивати і берегти. Необов’язково, щоб кожен з нас міг намалювати красиву картину, яку можна було б виставити в галереї. Розвиваючи творчість і мистецькі здібності, ми розвиваємо почуття приналежності до спільноти, в якій живемо. Ми формуємо пошану до спільних цінностей і толерантності. Також творчі люди завжди мають кращі шанси при працевлаштуванні, вони є винахідливішими підприємцями, вони здатні створювати нові можливості для розвитку. Коли ми говоримо про те, навіщо інвестувати в культуру і навіщо її розвивати, якщо не так багато людей купує квитки в оперний театр, то ми не повинні забувати саме про ці важливі аргументи. Вони важливіші, аніж кількість проданих квитків.
       Зважаючи на Ваш багаторічний досвід в реалізації подібних проектів, з чого б Ви рекомендували починати процес надання культурі нового значення і нової ролі?
       Починати треба зі шкіл. Люди змалку повинні органічно відчувати культуру. Вони повинні любити процес творчості. Однією з теперішніх дилем у Львові є формування аудиторії, і це не завжди усвідомлюють люди, які працюють в закладах культури. Культура повинна працювати так, щоб учасники культурних заходів органічно відчували, що це саме те, що творить їх як людей і є невід’ємною складовою їхнього повсякдення. Якщо ви не прищепите таке відчуття потреби в культурі, то люди ніколи не прийдуть на ваші заходи, бо ви вважаєте, що вони повинні прийти. Люди ніколи не прийдуть до вас, тому що ви вважаєте, що маєте їм що показати. Вони прийдуть лише тоді, коли самі так вважатимуть. Допоки цього не буде, ви не отримаєте того, що хочете. Якщо культура не буде практикуватися у школі, ви будете мати маленьку групу дійсно добрих фахівців з культури, але вони не матимуть підтримки і розуміння у більшості жителів міста. Вони житимуть собі окремо від усього міста і нарікатимуть на те, що люди не відвідують їхні заходи.
       Інколи Львів називають культурною столицею України. Принаймні частина людей в це вірить і так вважає. Що скажете з цього приводу?
       Розвиваючи культурне життя у Сіеттлі, ми не позиціонували себе як культурна столиця західного узбережжя США. Ми творили привабливе для митців середовище. Коли ми створили його і місто стало цікавішим від інших міст, робити на цьому наголос взагалі стало зайвим, бо й так усі це знають і їдуть зараз в Сіеттл, бо це місто, де створено можливості для апробування і розвитку мистецтва. Думаючи над стратегією, не так багато значення слід уділяти формі чи іміджу, а більше змістові. Беручи участь у підготовці стратегії культурного розвитку Львова, я побачила, що багато хто впадає в ностальгію за минулим і намагається воскресити те, що колись було. Це феномен, з яким я не зустрічалася в інших містах. Цього не слід робити. Важливо вловити основну змістову суть того, що було, і подумати, як і що можна взяти у майбутнє. Ви ж не хочете перетворити Львів у музей і жити в музеї.
       Я не вважаю, що навіть така багата культурна спадщина Львова, яку ви маєте, була основним чинником того, що Львів був одним із найважливіших міст Австро-Угорщини. Те, що робило його таким, була динаміка та вібрація життя, бажання експериментувати і відкривати. Саме завдяки цьому ви отримали у спадок таких багатий культурою Львів.
       У Львові багато зараз говорять про бренд міста. Одним з них є «Львів відкритий для світу». Чи дійсно бренд має таке важливе значення для розвитку міста?
       Так, бренд це дуже важлива річ і треба бути дуже обережним у його виборі. Мені подобається бренд «Львів відкритий для світу». З іншого боку, певним чином цей світ є також тут у Львові, і місто треба відкривати і для свого локального світу. Найбільше завдання Львова – нагадати світові, що ви і далі є тут, і запрошуєте усіх у Львів теперішній.