Українська HURDY-GURDY
…На старого лірника перебрався колись Хмельницький і пішов до Зборова перед великою битвою. Дуже хотів гетьман сам побачити ворога, його силу та міць, заглянути в очі вельможній шляхті…Прийшов той лірник зрання-раненько до міста, сів на майдані із солом’яним капелюхом перед себе та заграв жалібних пісень… Бабусі втирали сльози, а прохожі шляхтичі насміхались та зрідка погордливо і нахабно кидали таляри. Лірник чемно вклонявся і дякував, як личило, а сам – стиха благав Господа, аби ті таляри принесли щастя його народові…
Виграли козаки оту битву під Зборовом, а народ і досі розповідає байку про шляхетські таляри, за які вклонявся лірник-Хмельницький.

       За останню тисячу років ліра пережила і велику славу, і велике забуття. На ній грали найкращі віртуози у королівських палацах Європи та селами ходили лірники-сліпці, заробляючи на кусень хліба, під її звуки витанцьовували запорожці після перемог, а музику писав навіть славетний Гайдн. Незвичайна барвистість звуку ліри колісної додавала колориту будь-якій музичній дійсності. Українські ж лірники вірили, що їхня музика «від Бога».

       Ліра колісна відома у Європі ще з восьмого століть, коли у найбільших королівських палацах її використовували для виконання найурочистішої музики. Прототипом інструменту вважають грецький монохорд, що складався з однієї струни й однієї клавіші, яка пересувалася вздовж струни. Німецьку колісну ліру називають die Drehleier, англійсьу – Hurdy-Gurdy, а в Польщі вона відома як lira korbowa і, до речі, зберегла вигляд і звучання дванадцятого століття.

       Колісною лірою називають давній струнно-смичковий скрипкоподібний інструмент із глибоким вісімкоподібним корпусом, рідше схожим до човна або трапеції у західноєвропейській традиції. Окрім корпуса та шиї, ліра складається із коробки з клавішами, тримача струн, підгрифа, кілків та корби. Роль нескінченного смичка виконує дерев’яне коліща, що треться до струн під час обертання. Одна струна виконує мелодію, решта – бурдонні. Вони акомпанують, даючи постійне звучання квінти безперервним гудінням у різних висотних інтервалах.

       Справжній сучасний лірник Ростислав Татомир ділиться власним досвідом спілкування з таким незвичним для нас і незвичайним у своїй природі інструментом: «Це дуже цікавий давній інструмент, але, як на мене, не заслужено забутий. Його дуже мало будують, тому не так просто віднайти зараз. Він акомпануючий, і дозволяє вести мелодію, хоча має специфічний саунд – такий народний звук – це власне той бурдон (чи то «Бурдон», бо Ростик, власне, грає у цьому гурті – І. П.), постійний тон. Ліра має обмежений діапазон. Її не завжди використаєш – часом як фарбу, бо народна музика проста і зрозуміла, але ми хочемо подати її цікаво».

       В Україну ліра колісна прийшла десь у сімнадцятому столітті, хоча джерела лірництва дослідники знаходять ще у дохристиянську добу. Лірники, кобзарі та бандуристи завжди були носіями духовності і сакральності, а не лише виконавцями звичайних побутових пісень. Навіть інструмент для кожного лірника завжди був священним. У різних народів Європи збереглась традиція класти до труни «Божих людей» ліру. А «Божими людьми» лірників називали через моралізаторський тон виконання псалмів, а також тому, що зазвичай це були чоловіки із фізичними вадами. Вони об’єднувались у «старцівські товариства», щоб допомагати один одному під час ходіння монастирями та святими місцями.

       До речі, лірницька традиція тісно переплелася з кобзарською, хоча кобза і бандура були поширені здебільшого на Гетьманській Лівобережній Україні, а ліру знали на Поліссі та у Карпатах. У гуцулів навіть існує повір’я, що оволодіти майстерністю гри на лірі чи скрипці можна, лише уклавши договір із нечистою силою.

       У часи Запорозької Січі лірниками ставали козаки, які втратили зір у боях чи втекли осліплені із турецького полону. Вони входили до складу полкової музики, одержуючи платню, як і інші музиканти. Кобзарсько-лірницький репертуар поділявся на три основні групи. До першої належали історичні пісні, думи, плачі, які поступово виходили із вжитку. Другу групу складали молитви, псалми, духовні вірші, акафісти. Третю групу становили «штучки» - сатиричні, жартівливі пісні і танцювальні мелодії. Закінчували виступ лірники, бажаючи гараздів та дякуючи за винагороду.

       У 1930-х роках лірників було знищено. Нині знову справжні майстри вдихають життя у стародавній інструмент, надаючи йому нових музичних асоціацій. У своїй творчості ліру використовують відомі не лише в Україні бенди «Бурдон», «Надобридень», «Карпатіяни» та інші. Олександр Власюк, соліст гурту «Вій» відомий під псевдонімом Сашко Лірник. А його казки та химерні оповіді під «ліричний» супровід залюбки слухають і діти, і дорослі. У вересні 2007 року на фестиваль «Міжнародні Дні джазової музики у Вінниці» приїхали музиканти іспанського «RAO Trio», які зуміли відкрити лірі навіть світ джазу. На українців такі експерименти справляють неабияке враження, як сучасне перевтілення давніх лірницьких веселих «штучок», а також новий вимір колісної ліри як символу духовності та сакральності для українців.