Про львівську лютневу табулатуру

        В Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. Івана Франка під номером 1400/1 зберігається унікальна музична пам'ятка епохи Відродження — рукопис лютневої табулатури, що походить з другої половини XVI століття. Як стверджувала польський музикознавець Мар'я Щепаньска, цю табулатуру Львівський університет придбав у антикварному магазині Краузе у Відні близько 1936 року. її походження точно не з'ясоване. Дослідники схильні пов'язувати його з тодішньою Галичиною, зокрема з Краковом, адже це місто вказане в рукописі разом із прізвищем одного з перших власників табулатури.
        Судячи з численних написів, якими рясніють титульні листи табулатури, її власники протягом досить довгого часу мінялися. Припускають, що почав її писати якийсь Ганс Керншток, про що свідчить один з перших написів по-латині. Далі згадується Людвіг Шварц з Кракова, і поруч з його ім'ям вказано дату — 1555. Можливо, це рік придбання ним табулатури. Для дослідників ця дата є основним орієнтиром у визначенні часу появи табулатури.
        З інших власників табулатури згадуються відома краківська родина Черні, Йоанес Траткот теж з датою — 1592. Останнім її власником, очевидно, був у той час Ніколяус Стжесковскі.
        Вважають, що протягом майже півстоліття ця табулатура заповнювалася творами тієї епохи. Кожен з її власників вписував до неї нову музику відповідно до своїх уподобань і смаків. Про це свідчать як різний почерк, характер і спосіб нотації та добір творів, так і їхня стилістика. Наприклад, "Vorria che tu cantessi una canzone" (№ 2) за музичним стилем можна віднести до XV століття, а фантазії № 41 і № 50 навряд чи могли з'явитися раніше XVII століття.
        Табулатура складається із 124 паперових аркушів розміром 16х20,5 см. На перших сторінках вміщено поетичні тексти старопольською мовою, що не мають нічого спільного з музичною частиною табулатури. Їх досліджував Юліан Кжижановскі, який вважав, що це можуть бути переклади італійської любовної лірики невідомого автора чи кількох авторів. Потім йде список тринадцяти польських танців — тільки їхніх назв, а самих танців, на жаль, немає. Можливо, хтось вилучив їх з табулатури, бо залишилися рештки вийнятих карток.
        До основної частини табулатури входять близько шістдесяти творів для лютні. Літературні тексти написано на папері з водяним знаком типу лілії з хрестом, а музичні п'єси — на сторінках без водяних знаків, але з надрукованим шестилінійковим нотним станом.
        Дослідженням цієї табулатури займалася Мар'я Щепаньска, однак її розшифровка залишилася для нас невідомою. В 1962-63 рр. нами було здійснено розшифровку Львівської табулатури.
        Кілька загальних відомостей про лютню, лютневі табулатури та спосіб їх розшифрування. Лютня — інструмент східного (можливо, арабського) походження. В ХІV-ХVІІ ст. вона набула величезної популярності в країнах Європи, особливо в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Вона використовувалася не тільки як сольний інструмент, але й для супроводу співу та гри в різноманітних ансамблях. Цей інструмент був основним у домашньому музикуванні, проте він звучав і в концертах, і в церквах під час богослужінь.
        За своєю конструкцією та способом звуковидобування лютня дуже близька до гітари, але звучання лютні густіше, насиченіше, бо всі її струни, крім верхньої — подвійні, а резонаторний корпус має круглу, гарбузоподібну форму.
        Кількість струн на лютні з часом змінювалася. Спочатку їх було чотири, пізніше — п'ять, а в XVI ст. нормою для лютні стало шість струн. Крім шести основних струн, у лютнях ХVІ-ХVІІ ст. вживались так звані бурдонні струни — нижні додаткові, кількість яких могла доходити до шести. Вони відрізнялися від основних тим, що були натягнені осторонь грифа і видавали тільки один звук, який можна було довільно змінювати настроюванням.
        Твори для лютні записувалися за допомогою спеціальної буквеної або цифрової системи, яка отримала назву "табулатура". До нас дійшли табулатури трьох основних видів: італійська, французька та німецька. Для всіх них спільним є принцип запису музики, заснований на тому, що вздовж грифа протягнуто шість струн, а поперек нього розміщено дев'ять або більше ладів. Місця перетину струн і ладів позначено в табулатурі літерою чи цифрою, і виконавець отримує інформацію, який лад якої струни він повинен у цей момент натиснути пальцем. Самі ж системи — італійська, французька, німецька — відрізняються одна від одної лише способом позначення місць перетину струн та ладів.
        У табулатурі кожну струну позначено горизонтальною лінією. На лініях пишуться знаки, що вказують, на якому ладі треба натиснути струну. Кожен лад підвищує звучання струни на пів-тона. Ритмічні позначення в табулатурах виставлено над системою лінійок.
        У XVII та XVIII ст. твори для лютні записувалися, як правило, французькою нотацією, яка виявилась найзручнішою і найжиттєздатнішою. Саме цією системою записано й більшість творів Львівської табулатури (і тільки два з них — італійською).
        Львівська табулатура — це збірник п'єс, створених у різних країнах у різний час. Майже всі твори анонімні, вказано імена тільки двох композиторів: Валентин Бакфарк — відомий угорський музикант і лютніст-віртуоз, представлений однією п'єсою, і Джьоанне Пакальоне — маловідомий італійський композитор, репрезентований двома творами. Як стверджує М. Щепаньска, в польських органних табулатурах (зокрема, в Краківській з кляштора Св. Духа і в табулатурі Яна з Любліна) зустрічаються ті самі твори, що й у Львівській табулатурі. М. Щепаньска зідентифікувала твори Я. Аркадельта, Я. Берхема, К. Жанекена і Ф. Вердельо. Авторові цих рядків вдалося встановити ім'я композитора, що написав "Un gai berger" — це Андреа Габріелі.
        На жаль, більшість творів з Львівської лютневої табулатури досі залишаються анонімними. Серед них — обробки мадригалів і пісень, велика кількість італійських танців (сальтарелло, падуана, лясамецо, тріплє), які часто поєднано в сюїти з варіаційним принципом розвитку. Табулатура містить також обробки культової музики і польських пісень, фантазії і твори без назв. Їх висока мистецька цінність спричинила бажання зробити розшифровку табулатури, що дає достовірний матеріал для сучасного опрацювання та відтворення дуже цікавої, але маловідомої музики ХVІ-ХVІІ століть.

Мирослав Скорик